Тротуар із пасткою: хто в Одесі відповість за травми через поламані настили

Що кажуть ті, хто потрапив у пастку

Навряд чи навіть найнаївніший одесит (якщо, звісно, такі ще залишилися в Одесі, у чому я дуже сумніваюся) наважиться припустити, що контингент його співгромадян на барахолці навколо Старокінного ринку (як покупці, так і продавці) є взірцем класичної вікторіанської ввічливості.

Ні, тамтешні сири й сирухи частенько таке загинають, що аж дулі на ногах крутяться. Але те, що я почув недавно, однієї квітневої неділі, від чоловіка, який оступився на цьому дощатому настилі на вул. Косвеній, поблизу входу на ринок, багаторазово перевершило все, чого я міг очікувати.

Було згадано всю вертикаль влади — від нашого президента до двірника, окремі критичні зауваження й побажання пролунали на адресу Трампа, путіна та іранського керівництва. Коротше кажучи, це була пісня!

До речі, чоловікові неймовірно пощастило, що ногою він потрапив у дірку в так званому настилі, будучи “в дим”, як кажуть у народі, п’яним. Будь він тверезим — не минути б йому перелому. П’яним, показує статистика, чортівськи щастить у таких ситуаціях: у тілі від градусів настає якась “розслабуха” при падінні й більше “хепі ендів”.

Але ось питання: а якщо хтось усе ж таки отримає тут перелом, невдало приземлившись, хто буде “крайнім”? Хто відповість за цей бардак на так званому тротуарі? За чий рахунок проходитиме явно дуже тривале й не менш дороге лікування? Куди скаржитися?

Я знаю, що найпершою відповіддю одеситів буде класичне — у мацепекарню! Але поки ви обмірковуєте інші варіанти, я розповім вам дуже показову історію, яка сталася рівно 30 років тому.

Фатальна помилка поляка

У 1996 році, відпрацювавши рівно 20 років після Інституту зв’язку в цій галузі, я дозрів до того, щоб стати журналістом першої на Херсонщині приватної газети. Машини в редакції тоді не було, і газети з миколаївської друкарні до Херсона, а далі розвозив невідомо звідки взятий у Херсоні поляк на ім’я Кшиштоф.

Упевнений, що мало хто з тих, хто читає ці рядки, бачив колись такий, як у нього, “мікроавтобус” польського виробництва — “Жук”. Цих бляшанок уже давно немає на наших дорогах — вони просто дематеріалізувалися.

“Бляшанка” — це не для красного слівця, це реально: нічим не обшитий зсередини метал! Жесть — у всіх сенсах цього слова. До речі, це був другий “смішний” мікроавтобус на моєму життєвому шляху.

Першим був ЕрАЗ, дітище Єреванського автозаводу, я багато тисяч кілометрів намотав дорогами Херсонщини, будучи інженером ремонтно-виїзної бригади з обслуговування телеретрансляторів у райцентрах.

Той ЕрАЗ із барського плеча пожертвував нам обком КПРС. Подарункові було “сто років в обід”, летіла то ходова, то двигун, але що виявилося безсмертним — це луджений метал корпусу й днище з просоченої бакелізованої фанери.

А свого “Жука” поляк Кшиштоф любив, обслуговував — годувальник же. І ось якось дзвонить він у редакцію: вибачте, каже, затримаюся трохи, тут у мене дуже цікава й приємна ситуація.

Ну затримаєшся — гаразд, зачекаємо. Чекали ми його ТРИ години, з’явився він злий, як чорт. Виявляється, він побачив на проїжджій частині однієї з наших вулиць відкритий каналізаційний люк (кришку хтось поцупив), акуратно туди в’їхав переднім колесом і мерщій дзвонити в міліцію.

Поділився, що він так у Польщі крутився: у них дірка в дорозі від незакритого люка була настільки надзвичайним явищем, що водієві авто, яке в’їхало туди, було гарантовано чималу винагороду — незалежно від того, наскільки постраждала машина.

Платило підприємство, на балансі якого була каналізація. Тривало це недовго: поліція “прижала до нігтя” пункти прийому металу, та й власники люків, заплативши купу грошей штрафами, стали кріпити кришки “по-дорослому”, а відсутні замінили вже не чавунними, а з якоїсь полімерної “хімії”.

Коротше кажучи, халява скінчилася, а тут — на тобі — подарунок долі в Херсоні. Даішників Кшиштоф чекав дуже довго, потім набрав їх ще раз і почув: “Припиніть свої дурні жарти! Один раз пожартували — гаразд, ми посміялися, оригінальна у вас ідея. Але ви телефонуєте знову! Не нарвайтеся: приїдемо й оштрафуємо. Вас!”

“Регіт” у редакції був гомеричним ще й тому, що в тому свіжому номері газети, який Кшиштоф щойно привіз із миколаївської друкарні, якраз була моя стаття про масове БЕЗКАРНЕ викрадення кришок люків у Херсоні.

Це була епідемія крадіжок кришок! Ми дали фото з території одного з пунктів прийому брухту. Гори поламаних кришок люків! Чавун — крихкий, ламкий: злодюжки без проблем розбивають кришки, а приймальник із “чистою совістю” бере в них брухт, а не виріб. Міліція була “в курсі”, отримувала з приймальників свою “котлету”, а люди на дорогах і тротуарах ламали машини й ноги.

Пастки на дорогах і тротуарах — хто має відповідати?

У цьому аспекті тішить, що досі в Одесі ще можна побачити кришки люків, відлиті добру сотню років тому, наприклад, із написом “Общество ТРУДЪ”.

Були такі раритети колись і в Херсоні. Наприклад, кришки з написом “Херсонская еврейская профессионально-техническая школа”. 100 років тому там навчали дерево- і металообробки. Були кришки — та й спливли. І ніхто за це не поніс відповідальності…

Повертаючись же до теми розкуроченого дощатого настилу на вул. Косвеній, скажу: той “провал” у так званому тротуарі є й через два тижні після його появи. Ходити проїжджою частиною все ж “не комільфо”, тож перехожі змушені дефілювати повз дірку від двох украдених дощок. То куди ж телефонувати зі скаргою? Хоча слово “скарга” тут аж ніяк не підходить! Із вимогою — відремонтувати. Але це точно не в мацепекарню. А куди? Чекаємо вашої поради.

Читайте також:

• Одеса і марний Чорноморський флот: порівнюємо війну на морі у Другу світову і зараз
• Війна в Ірані: що українцям треба знати про цю країну

Валерій БОЯНЖУ, Херсон — Одеса