Авторський блог

Суперечки про українську мову: чи потрібні нам вони під час війни

Інцидент з українською мовою в одному з одеських кафе викликав безліч обурень і навіть суперечок. Але все, на щастя, закінчилося, проблему вирішено, винних покарано. Однак цей випадок в Одесі, гадаю, не останній. На жаль.

Сперечатись про те, яке Одеса місто — російське чи українське — невдячне заняття. Одеса — це однозначно Україна, і всіх, хто хоче посперечатися зі мною, можу надіслати… до географічних карт та історичних документів.

Одесити розмовляють мовою, до якої звикли

Проте так склалося, що в Одесі є своя власна мова, яка складається з суміші багатьох мов. Зараз багато хто з тих, хто досконало володів ним, живе в інших країнах, а основна маса одеситів, що залишилися, використовує для спілкування російську мову. Ну, кажуть одесити російською! Так вийшло, що тепер робити? Вони говорять тією мовою, якою звикли, і навіть ті, хто повністю переходить зараз українською, часто зриваються більш звичною російською.

Безумовно, закон про мову потрібно дотримуватися, але ж це не закон про податки, які платимо, наприклад, з десятого числа, і точка. Одного бажання повально та миттєво перейти українською мовою мало. Багатьом його потрібно ще вивчити, і ця справа не одного місяця і навіть року.

Думати українською мовою

Щоб мова стала рідною, нею потрібно думати, а це вийде тільки тоді, коли зміниться хоча б одне покоління, що розмовляє лише українською. Тому в мовному питанні головне — терпіння та доброзичливість, оскільки грубий примус, навіть у шляхетних цілях, викличе виключно неприйняття та протистояння. А зараз протистояння, погодьтеся, нам ну ніяк не потрібне.

Ось, хоч убийте, не розумію, чому ми боремося не з путінським режимом, а з російською мовою та культурою. Боротися з будь-якою культурою — російською, турецькою, казахською, індійською чи там новогвінейською можуть лише варвари. Але ж ми європейська держава і захищаємо нашу свободу, культуру та європейські цінності! Ну, а тим, хто з піною біля рота звинувачує російськомовне населення міста в зраді та використанні «мови окупанта», хочу поставити запитання: а ви завжди дотримуєтеся всіх законів і правил?

Бути послідовними та логічними

Повторюся: я не закликаю ігнорувати закони, тим більше закон про мову. Просто потрібно бути послідовними та логічними: якщо дотримуватися законів, то все, без винятку. А щодо мови, то, гадаю, обом сторонам — як російськомовним, так і «щирим українцям», треба не ставати в менторську позу, а ставитися один до одного з великою довірою, доброзичливістю та щирістю. І тоді виявиться, що ми справді один народ, а не дві команди, які тільки й роблять, що шукають привід ткнути іншого носом у помилку, як цуценя, що нашкодило, — у калюжу.

Можливо, в чомусь я помиляюся, але дуже хочеться, щоб і ті, хто розмовляє українською та ті, хто розмовляє російською, нарешті, порозумілися. Вірю, що їм дуже скоро стане українська.

Читайте також:

Ірина Сорокіна

Начинала свою деятельность в далеком 1989 году корректором в редакции «Вечерней Одессы». Через несколько лет стала литературным редактором, работала во всеукраинском журнале «Пассаж». И наконец, доросла до корреспондента газеты «Одесская жизнь». Моя журналистская «парафия» — материалы по культуре и истории.