Про те, як наскрести на тепловізор, і наварі із «золотих» яєць

«Диванні патріоти» в цей час довідки про непридатність до військової служби добувають.

На власному досвіді знаю, хлопці, які зараз перебувають «на нулі», чутливої частини рідних і близьких — мамам, бабусям — про місце несення служби стараються не повідомляти. Але коли дізнаєшся, що син опинився в шпиталі з осколковими пораненнями — зрозуміло, що отримав він їх не в тилових частинах. Під Соледаром, з’ясовується, він служить.

На щастя, все обійшлося — і мій син знову готовий стати в дію, гнати з нашої землі рашистських недолюдків. Тільки от тепловізор його після вибуху непридатний. А цей прилад — «очі» військових у темну пору доби. З його допомогою можна побачити ворога на дальній відстані, вести точний вогонь та вражати супротивника.

Не знаю, чи отримав син свого часу тепловізор від ЗСУ. Під Херсон, наприклад, волонтери бійцям возили такі прилади, закуплені у Польщі. Ні для кого не секрет — часто екіпірування залишає бажати кращого. І синові спорядження ми всією родиною готували. Від камуфляжної хебешної кепки — до каски та бронежилета.

Тільки от тепловізор — не броник… Але робити нічого — почали на цей «прилад нічного бачення» гроші збирати. Адже ЗСУ вірить у свій народ! Хоча збирання коштів — справа нелегка і нудна. Особливо на тлі гучних корупційних скандалів, пов’язаних із високопосадовцями українських міністерств та державних служб.

Саме скандальне сьогодні — справа про «золоті» яйця для ЗСУ.

ЗМІ мало не щодня повідомляють про нові викриття. Чиновники, високопоставлені та не дуже, регіональні та центральні, наживаються на гуманітарній допомозі, покупках генераторів, схематозах на експорті зерна…

І це на тлі найжорстокіших боїв на фронті, безпрецедентної волонтерської підтримки армії. Коли навіть бабуся зі своєї мізерної пенсії донатить на ЗСУ. Таке враження, що ми живемо в різних Українах: одна — мародерів, інша — самовідданих альтруїстів, готових за майбутнє країни, своїх дітей та онуків віддати все.