Ялинки-дрючки: від новорічного базару до альфатера

Потім, як у відомій казці Андерсена «Ялина», настають суворі будні, і ялинка вирушає на дрова. Говорячи мовою сьогодення, час ялинок змінюється часом дрючків. Ось тільки на дрючки зелені красуні у нас не встигають перетворитися: їх викидають набагато раніше.

Здавалося б, все продумано: несіть вашу ялинку, що вже стала непотрібною, у відповідний пункт з прийому ялинок, ще й цукерки отримаєте. Зараз!

Восьмого січня біля одного з альфатерів у центрі міста спостерігаю картину: двоє літніх двірників дуже обурюються. А як їм, бідним, не обурюватися, якщо альфатер наповнився особливим сміттям: двома тими самими ялинками. Величезними! Такими красивими, що хоч заново на продаж виставляй.

Загалом звична картина початку січня: ну не хоче більше людина насолоджуватися ялинкою, місце займає, знову ж таки, свята закінчуються, знову ж таки… Та мало з яких причин. До пункту тягнути? То навіщо тягнути, якщо ось же альфатер біля самої брами?!

І так щороку. Спочатку «зрубали нашу ялинку під корінь», та не одну, а тисячі, потім продали. Що не продали – залишили прямо на місці.

А ми що з вами? Насолоджуємося красою ялинкових базарів і, забувши про все на світі, швиденько купуємо живу красуню, бо без аромату хвої в будинку — не Новий рік!

А живим ялинкам би рости і рости собі в лісах-посадках, не перетворюючись на дрючки, на сміття поруч із альфатерами.

Раніше у Блогах «Одеського життя»: Пластик, гроші та екологія: почім пакетик для народу?

«Я не знаю, як можна так купувати ялинку, прикрашати її, а потім зі спокійним серцем на смітник нести… Просто не розумію, як так можна ставитись до дерев. Нехай навіть ці ялинки спеціально вирощують на свята. Але я не бачу в цьому сенсу. Ну постоїть ялинка два, максимум три тижні – і її викинуть. А щоб ще така сама виросла, потрібні роки», — пише з цього приводу одеситка Наталя Власенко.

Поохаємо, поговоримо «за екологію», а потім по колу: ялинка обсипається, ми її викидаємо, і хоч трава не рости.

…Трава поки що росте. І ялинки ростуть. А 365 днів швидко пролетять, і ми готуватимемося до чергової зустрічі Нового року. І станемо на ялинкових базарах насолоджуватися черговим незвичайним достатком живих зелених красунь.

І, мабуть, не встоїмо, ну ніяк не встоїмо, коли побачимо ту саму єдину ялинку, якої так не вистачає для повноти відчуття приходу Нового року у нашу власну квартиру.

Ялинка потім стане дрючком. Втім, найімовірніше, вона не встигне. Тільки почне потихеньку обсипатись — і відправимо ми її на смітник, даючи собі слово більше ніколи не купувати живої ялинки. Екологію берегти, знову ж таки!

Раніше ми розповідали про «дріб’язкові» втрати в Одесі та любов до історичних деталей.