Головний дім Москви збудував одесит: історія Бориса Іофана, улюбленого архітектора Сталіна

Ключові моменти

• Одесит Борис Іофан став одним із головних архітекторів сталінської епохи.
• Він спроєктував Будинок на набережній — будівлю для партійної еліти СРСР.
• Серед мешканців були Хрущов, Берія, діти Сталіна, маршали та письменники.
• Будинок став не лише символом розкоші, але й місцем трагедій — тут репресували сотні мешканців.
• Іофан також створив проєкт грандіозного Палацу Рад, який так і не було реалізовано.

7 листопада — п’яний день календаря

А давайте, шановні, відзначимо 7 листопада. За часів СРСР ми відзначали це «свято» і вдома, і на роботі — застіллями з тостами після демонстрації. Пройшовши дружними рядами перед трибуною з «першими особами» міста й області та мляво вигукнувши «Ура!» у відповідь на «Хай живе Велика Жовтнева соціалістична революція!» і «Слава СРСР — оплоту миру та соціалізму!», ми, вже бадьорі, прямували на рідне підприємство, де в так званому червоному куточку вже були накриті столи — потрудилися співробітниці, яким колектив довірив щось важливіше, ніж «топати» на захід.

Було безліч тостів, і, повірте, жоден із них не згадував ані революцію, ані партію з її «визначальною та надихаючою роллю». І це попри те, що разом із нами — безпартійними — не відставали у «випивці» й члени КПРС. Одним словом, день 7 листопада давав верхівці можливість ще раз проголосити, що «партія й народ єдині», а нам, рядовим і повністю аполітичним трудівникам — нагоду посидіти за спільним накритим столом.

Нехай моє звернення, шановні, відзначити 7 листопада ні в якому разі не наштовхне вас на думку записати мене в більшовики-ленінці. Леніна я бачив у труні. Один раз — коли після Олімпіади-80 мене відрядили до Москви за «подачкою»: тоді «братським республікам» із панського плеча передавали радіорелейне обладнання, що відпрацювало на Олімпіаді. Ну, і між іншим, зайшов я до гробниці до Ілліча «на вогник».

А щодо того, щоб відзначити 7 листопада — я реаліст і чудово розумію, що далеко не всі, хто читає ці рядки, знають, чому революція — жовтнева, а святкували її в листопаді. Так от, я пам’ятаю, як у тій моїй поїздці до Москви екскурсійний автобус привіз мене до так званого «Будинку на набережній» — урядової 12-поверхівки. І хоч у мене немає сьогодні підстав написати, що туди завітав якийсь шедевр українського ракетобудування, але прив’язка до дати — «залізна»: той дім було здано 7 листопада 1931 року. А головне — його спроєктував академік архітектури Борис Іофан — ОДЕСИТ!

От і відзначимо цей день публікацією про нього та його дітище.

Подорож з Одеси до Італії, а потім до Москви

Борис Михайлович Іофан народився 1891 року в Одесі, навчався тут у Художньому училищі. Сім’я жила на вул. Єлисаветинській (тепер Університетська) у «будинку з атлантом». 1914 року поїхав до Італії, де в Римі здобув академічну архітектурну освіту та перший досвід професійної діяльності. У 1924 році Іофан повернувся до СРСР і з роками став особистим архітектором Сталіна.

На його рахунку — безліч реалізованих архітектурних рішень, зокрема павільйон СРСР на Всесвітній виставці в Парижі (1937), увінчаний скульптурою «Робітник і колгоспниця» Віри Мухіної. Найбільший реалізований проєкт — Будинок на набережній (Будинок уряду) — житловий дім для партійної еліти, символ епохи. Найбільший нереалізований — проєкт Палацу Рад (1931–1941) — грандіозна споруда, яка мала стати головним символом СРСР. Її висота мала бути 420 м (для порівняння: Ейфелева вежа — 330 м, Київська телебашта — 385 м). Увінчати її мала фігура Леніна заввишки 70 м. Під будівництво було вибрано місце, де раніше стояв Храм Христа Спасителя, знищений 1931 року. Будівництво зупинили 1941-го — і на тому все. Лауреат Сталінської премії Борис Іофан дожив до 1976 року.

Який “головний ЖК” Москви збудував Іофан: історія Будинку на набережній

Будівництво тривало з 1928 по 1931 роки. Щоб зрозуміти рівень, варто знати, хто курував проєкт: архітектор Борис Іофан, голова Раднаркому СРСР Олексій Риков, очільник ОГПУ Генріх Ягода та секретар ЦВК СРСР Авель Єнукідзе (цього Авеля, як і біблійного, 1937-го знищив його «Каїн» — Джугашвілі-Сталін).

До 1952 року це було найвищим житловим будинком Москви. Але найцікавіше в ньому — його мешканці. Тут отримували квартири представники радянської еліти: партійні та державні діячі, герої Громадянської війни, Соціалістичної Праці та Радянського Союзу, письменники, службовці Комінтерну. Серед них — діти Сталіна (Світлана Аллілуєва та Василь Сталін), державні діячі Олексій Риков, Лаврентій Берія, Микита Хрущов, поет Дем’ян Бєдний, авіаконструктор Артем Мікоян, шахтар-ударник Олексій Стаханов, льотчики-герої Михайло Водоп’янов і Микола Каманін, письменник Олександр Серафимович.

Найпрестижнішими вважалися 1-й і 12-й під’їзди — з вікнами на Кремль. Квартири з видом на пральню чи електростанцію цінувалися менше. На нижніх поверхах жили прислуга й охорона, а вищі поверхи займали високопосадовці. Квартири мали від однієї до семи кімнат, площу до 300 м², висоту стелі 3,7 м, газові плити, телефони, сміттєпровід, гарячу воду (якої в Кремлі тоді не було) і навіть вікна у ванних кімнатах — за європейськими стандартами. Підлоги — дубовий паркет, у деяких квартирах — кімнати для прислуги. Було центральне опалення, пасажирські й вантажні ліфти.

Як жила радянська еліта в найкращому будинку країни

До комплексу входили пральня, медпункт, ощадкаса, пошта, дитячі ясла й садок, поліклініка, бібліотека, спортзал, тенісні корти, магазин-розподільник. У підвалах — печі для спалювання сміття. Незважаючи на великі квартири, кухні були маленькі — до 6 м², адже їжу мешканці отримували у «своїй» їдальні за спецталонами. У дворі — квітники, фонтани, кінотеатр «Ударник» на 1500 місць, де показували новинки радянського та світового кіно. Мешканці отримували квитки без черги.

Автор тексту згадує, як у 1960-х жив у Херсоні в квартирі з туалетом у дворі, потім — у «хрущовці» з титаном біля унітазу. А на демонстрації 7 листопада люди все ще щиро вигукували «Слава КПРС!». Мало хто знав, що «білі люди» жили краще. Минуло ще 30 років — і біля тієї самої хрущовки він побачив транспарант: «Хай живе КПРС на Чорнобильській АЕС!».

Повернімося до того будинку, створеного одеситом. «Комунізм» там мав характерний «совковий» душок: гостей потрібно було заздалегідь реєструвати, двір патрулювали охоронці з собаками, ночівля сторонніх — лише з дозволом. Зміни на посаді мешканця часто означали «переїзд» у межах будинку. Містика, кажуть, теж була — фундамент збудували з надгробних плит.

Найкращий дім із “душком”

З 1933 року почалися арешти мешканців, що набули масового характеру під час Великого терору. Із жителів будинку репресували понад 700 осіб, серед них — маршали Тухачевський і Блюхер, Олексій Риков із дружиною, Павло Постишев, Осип П’ятницький. Деякі квартири змінювали по п’ять господарів, під’їзди стояли опечатані. Через боротьбу за житлоплощу множилися доноси та самогубства. Арештовували навіть сім’ями: «ворогів» розстрілювали, а їхніх дружин відправляли в… АЛЖИР — Акмолинський табір дружин зрадників Батьківщини (Казахстан).

У роки Другої світової та після війни тут жили видатні воєначальники — Жуков, Баграмян, Конєв, Малиновський, Мерецков, а також родичі Водоп’янова, Баталова, Куравльова, артисти Геннадій Хазанов, Наталія Андрейченко, співачка Глюкоза, онука Расула Гамзатова. Кажуть, і нині там мешкає «нечиста сила» — московський патріарх Кирило.

Отак: Самуїл Маршак написав «Будинок, який збудував Джек», а я — «Будинок, який збудував Іофан».

А що до 7 листопада — гарний день: п’ятниця — розпусниця. І два вихідних попереду…

Читайте також: 

• Винахідник світового рівня Смакула працював в Одесі: чому його називають “просвітленим” українцем
• Портрет одесита Жаботинського є на іноземних монетах і банкнотах
• Як біндюжник з Одеси став найсильнішою людиною на планеті: історія Івана Піддубного

Валерій БОЯНЖУ, Херсон — Одеса