Диплом з одеської барахолки, або як радянський діяч застрелився через українську мову

Ключові моменти:

• На одеській барахолці знайдено диплом 1931 року, оформлений українською мовою за тодішніми нормами правопису.

• Документ наочно ілюструє «скрипниківський» правопис — мовну реформу періоду українізації 1920–1930-х років.

• Автор правопису, радянський діяч Микола Скрипник, покінчив життя самогубством після згортання політики українізації та звинувачень у «націоналізмі».

Цей матеріал почався з моєї звичайної прогулянки Староконним ринком. Серед старих книг, документів і випадкових знахідок я придбав диплом одеського інституту, виданий у 1931 році. Документ виявився у відмінному стані, але головне — він був оформлений українською мовою, яка одразу здалася незвичною й навіть дивною за сучасними мірками.

Розбираючись у деталях цього диплома, я вийшов на історію так званого «скрипниківського» правопису — мовної реформи кінця 1920-х років. Її ініціатором був Микола Скрипник, народний комісар освіти УСРР. Цей текст — спроба пояснити, чим тодішня українська мова відрізнялася від нинішньої і чому мовна політика в СРСР виявилася для її автора трагічно фатальною.

Як я купив собі диплом на барахолці

Що не кажіть, а одеська барахолка Староконна — справжня скарбниця … тем для журналіста. Нещодавно, нагадаю, я розповідав про те, як «зачепив» там настільну пам’ятну медаль із зображенням кіноконцертного залу «Ювілейний» у моєму рідному Херсоні.

А тепер я там же купив собі диплом. Не подумайте нічого поганого: свій диплом у мене є, за ним я з 1971-го по 1976-й роки чесно відстояв чергу — це було моє перше «пришестя» в Одесу. Усе честь по честі: ОЕІС ім. А.С. Попова, факультет багатоканального електрозв’язку.

А на Староконці я виторгував диплом із далекого 1931 року — нині вже неіснуючого Одеського робітничого вечірнього індустріального інституту. Документ у ідеальній збереженості, виписаний українською мовою, але такою українською, яка сьогодні для нас зовсім незвична.

Почнемо по порядку. Республіку нашу за СРСР як ми називали? Правильно — УСРР: Українська Соціалістична Радянська Республіка. А в дипломі — У.С.Р.Р., тобто Українська Соціялістична Радянська Республіка.

Далі: виданий документ «вищою радою народнЬОго господарства» (нам звичніше — «народного»). І інститут — «індустріЯльний». І цей поважний одесит його «скІнчив», хоча звичніше, погодьтеся, звучить «закІнчив». І в кваліфікації у нього — «плЯнування». Коротше, цікава історія. І ось що я «накопав» із цього приводу.

Микола Скрипник — радянський комуніст, який любив Україну

Жив-був такий чоловік — Микола Олексійович Скрипник (13 січня 1872 року, Ясинувата — 7 липня 1933 року, Харків) — учасник революційного руху в Україні, більшовик; український радянський політичний і державний діяч, нарком внутрішніх справ УСРР (1921), нарком юстиції та генеральний прокурор УСРР (1922—1927), нарком освіти України (1927—1933).

Саме про останню його посаду й поговоримо сьогодні. Восени 1928 року постановою Раднаркому України запровадили новий український правопис, що отримав назву «скрипниківський». З одного боку, Скрипник був затятим комуністом: за царя його арештовували 15 разів, 7 разів засилали. Загалом він був засуджений на 34 роки і один раз — до смертної кари, 6 разів утікав. А з іншого боку — виступав активним захисником української культури, вірив у можливість поєднання інтернаціональних комуністичних настроїв і національного відродження.

Ось його позиція: «Коли йдеться про шляхи розвитку мови і коли тепер говорять про протиставлення української мови російській, то ми на це відповідаємо: старі спогади про малоросійське наріччя російської мови сюди притягувати нічого. У нас немає сумнівів у самостійності української мови!»

Скрипник дуже активно працював над підготовкою та впровадженням українського правопису, утверджуючи західноукраїнські традиції словотворення — особливо для слів, запозичених з європейських мов (польської, німецької, словацької тощо).

Звісно, це відрізняло звучання таких слів від їхнього східноукраїнського варіанту, що базувався на російських традиціях. Тоді в українській мові з’явилася й літера «Ґ». Зазначимо, що Скрипник своїми починаннями дуже дратував московитів. Він відкрито наполягав на тому, що українські література й мистецтво не менш успішні, ніж російські, що Україна має право і повинна мати власну мову. І це реально бісило великодержавних діячів.

Ще по темі: Емський указ: як Росія у XIX столітті забороняла українську мову

Скрипник не зміг пережити русифікацію

Настав 1932 рік. Сталінське керівництво відмовилося від політики «українізації», почалася «сталінізація» української мови. На початку 1933-го Скрипника зняли з посади наркома освіти, а для вивчення ситуації на «мовному фронті» призначили спеціальну комісію.

Вона, звісно ж, звинуватила Скрипника у «викривленні партійної лінії на фронті мовознавства». Запроваджений ним правопис скасували, натомість ввели «правильний», наближений до російської мови. 7 липня 1933 року Микола Скрипник застрелився…

Нині ми знову спостерігаємо прискорений відхід від російської «кальки». Нерідко чуємо «етер» замість звичного «ефір», «Атени» замість Афін, «урядництво» замість «канцелярія», «двірець» замість «вокзал», «катедра» замість «кафедра» тощо. Давати оцінку цьому я не маю наміру — вона буде суб’єктивною. Завдання журналіста — не оцінювати події, а давати читачам інформацію про них. А читачі нехай самі оцінюють те, що відбувається.

Читайте також:

• Свідок системи: як комуніст Кравченко відкрив світові правду про Голодомор
• Петро Григоренко — генерал, який кинув виклик СРСР і опинився у психлікарні

Валерій БОЯНЖУ, Херсон — Одеса