8 травня: один день — три історичні події

Дату перемоги переписали для Сталіна

1945 рік, Франція, місто Реймс. Представники розгромленої Німеччини в присутності радянського генерала Івана Суслопарова, американського генерала Волтера Сміта та французького — Франсуа Савеза підписали акт про беззастережну капітуляцію. Це сталося після другої години ночі. Сталіну доповіли, він залишився невдоволений і наказав усе повторити. Усі швидко перебралися до передмістя Берліна — Карлсгорста, і вже там о 22:43 за центральноєвропейським часом акт капітуляції було підписано вдруге. У Москві вже був ранок 9 травня. Цю дату Указом Президії Верховної Ради СРСР заздалегідь визначили як День Перемоги. Через три роки, у 1948-му, це свято скасували: у країні — страшна розруха, скрізь понівечені війною ветерани — і тут раптом святкування… Відновили 9 травня як святковий день тільки до 20-річчя тієї гіркої перемоги — у 1965 році, вже за першого генсека ЦК КПРС Леоніда Брежнєва. А в цього «Ілліча» є і своя «прив’язка» до 8 травня.

Читайте також: Прапор над Рейхстагом і українець Берест: історія забутого героя

А ще пропонуємо подивитися відео “Одеського Життя”, як зараз одесити ставляться до 9 травня:

Нова зірка Брежнєва

1976 рік… Саме 8 травня «дорогому Леоніду Іллічу» присвоїли чергове військове звання — Маршал Радянського Союзу. До його колекції нагород додалася діамантова маршальська зірка. Є такий вид колекціонування — фалеристика, коли збирають нагороди. Ну, Леонід Брежнєв назбирав — ого-го! У 1986 році всі його нагороди (в описі значилося 114) передали до державної Орденської скарбниці. Анекдот такий у Союзі тоді ходив: мовляв, стурбовані радянські люди — на нашого улюбленого генсека чекає складна операція. Що ж, треба грудну клітку розширювати — всі нагороди не вміщаються. Важко знайти країну на глобусі, чий уряд не визнав би за доцільне поповнити колекцію фалериста Брежнєва. А визнали за доцільне — Аргентина, Афганістан, В’єтнам, Гвінея, Індонезія, Куба, Лаос, Північна Корея, Монголія, Перу, Ефіопія, Фінляндія, ну й, звісно, країни так званого соцтабору та інші.

Так, він був фронтовиком — у роки війни 1941–1945 Брежнєв був заступником начальника політуправління Південного фронту, з 1943-го — начальником політвідділу 18-ї армії. З 1945 року — начальник політуправління 4-го Українського фронту. Війну закінчив у званні генерал-майора, далі пішов по партійно-господарській лінії, тож маршал з нього, як із… кулі. Чотири рази (!) Героєм Радянського Союзу він став уже після війни. Нагадаємо: найрезультативніший наш льотчик-ас Іван Кожедуб був «усього лише» тричі Героєм СРСР. Крім іноземних «цяцьок», на могутніх грудях Брежнєва були й радянські бойові нагороди — за Указами воєнних років. Як туди потрапив полководський орден Богдана Хмельницького — сказати важко. У комісари — політруки — Брежнєв у 1941 році потрапив із крісла секретаря Дніпропетровського обкому КП(б)У. За спогадами фронтовиків, політруки тоді були двох типів: одні — «Роби, як я!», подаючи особистий приклад, інші — «Роби, як я сказав!». Ось що писав С.А. Борзенко у статті «225 днів мужності і відваги» («Правда», 1943 р.): «Відбиття наступу німців активно підтримав начальник політвідділу 18-ї армії полковник тов. Брежнєв. Розрахунок одного кулемета розгубився і вчасно не відкрив вогонь. Два взводи німців, скориставшись цим, підповзли до наших позицій на кидок гранати. Тов. Брежнєв ФІЗИЧНО ВПЛИНУВ на кулеметників і ЗМУСИВ їх вступити в бій. Зазнавши значних втрат, німці відступили, залишивши на полі бою кількох поранених. ЗА НАКАЗОМ тов. Брежнєва розрахунок вів по них прицільний вогонь, поки не знищив».

Читайте також: Перше травня: за що одесит Георгій Москаленко отримав три роки суворого режиму

Народження міст-героїв

Ну гаразд, мої найперші спогади про Брежнєва — хоч він і маршал «липовий», усе одно позитивні. У 1964-му, коли він у Кремлі замінив Хрущова, з магазинів одразу зникли черги за пшеничним хлібом. Ох і наївся ж я білого хлібчика — а то все кукурудзяний та кукурудзяний…

1965 рік. 8 травня було узаконено положення про почесне звання «Місто-герой» і оголошено список міст, які його отримали. Минуло 60 років, і деякі з українських міст-героїв виявилися тимчасово окупованими російською ордою. А Київ і Одеса вдруге підтвердили свою незламність, силу волі та патріотизм своїх мешканців, вдруге заслужено були названі Містами-Героями. Причому, якщо у 1941-му після справді героїчної оборони Київ усе ж упав за 70 днів, а Одеса протрималась 73, то у 2022 році не менш підлий нападник добряче отримав під дих і там, і там. Героям слава!

Валерій БОЯНЖУ, Херсон – Одеса

Анонсе зображення – ілюстративне, з відкритих джерел