Залишилася одна в будинку з 16 квартир: як поживають одеські охоронці часу

Зайнятися тим, що зараз в Одесі найважливіше

Творцю Всеукраїнської спілки активного довголіття «IT-бабусі» та «Зберігачі часу онлайн» Ользі Філіпповій зараз не до міркувань про тягар війни. Зайнята тим, що зараз найважливіше і потрібно: з перших днів воєнного стану разом із волонтерами проекту «Зберігачі часу онлайн» (реалізується за підтримки Forum ZFD, Німеччина) вона стала реально допомагати тим, хто не здатний подбати про себе сам.

– Пам’ятаєте слова Остапа Бендера: «Доведеться перекваліфікуватися в управдоми»? Так і в нас вийшло. Проект «Зберігачі часу» щодо збереження історичної пам’яті перекваліфікувався на гуманітарний штаб допомоги. Надаємо інформаційну та психологічну допомогу мешканцям Одеси у цей тяжкий час. Купуємо продукти, ліки, засоби гігієни для людей похилого віку та інвалідів – для тих, хто гостро потребує цього. Багато хто з них опинився в дуже складному становищі, – каже Ольга.

Складне становище… Ось вам лише три реальні історії від зберігачів часу, що живуть в Одесі, історії тих, кому сьогодні допомагає гуманітарний штаб допомоги…

Залишилася не одна, а з кішкою

Жанна Дубчак, 80 років . Жанна народилася 1942 року в окупованій Одесі, перші роки життя провела в катакомбах, ховаючись разом із мамою. У 2014 році стала волонтером, збирала та відвозила допомогу нашим хлопцям. Сьогодні зізнається, що їй лячно. Ще б пак: вона залишилася одна у двоповерховому будиночку на 16 квартир… Сусіди роз’їхалися на початку війни. Знаходить у собі сили жартувати: “Ні, я не сама, зі мною кішка”, І додає: “Я не хочу вмирати від вибухів… Я хочу жити…”. Жанна знаходить собі заняття: створює з ниток чудові іграшки та сувеніри. А ще іноді лікує сама себе: готує заспокійливе власне «виробництво»: змішує настоянку конвалії, валеріани, півонії та глоду.

«У голові не вкладається»

Катерина Михайлова, 88 років . У Катерини Михайлівни – п’ятеро підопічних: чотири котики та собачка. Турбот із цими підопічними багато, зате зайнята весь час: готує їм щодня кашу з найдешевшими курячими частинами – шийка, голови. Зараз увесь час згадує роки окупації і дійшов висновку: «ті» фашисти не були такими жорстокими до мирного населення, як «ці»…

Каже, що у голові не вкладається та жорстокість, те звірство, яке творить країна-окупант. А ще вірить у нашу Перемогу.

«Моя мама так і не знає, що йде війна»

Парасковія Яценка, 94 роки. Ця літня жінка не знає, що на її землю прийшов окупант. Рідні їй про це не кажуть. А як розповісти про те, що зараз йде війна тієї, яка вже п’ять років називається «лежачою хворою»?! До того ж, жінка сліпа… «Я не можу їй цього сказати, це може її остаточно убити», – каже її дочка.

…Під час Другої світової 13-річна Параска Бричук разом з іншими дітьми тягала снаряди. Кожній жінці давали два снаряди, дитині один. Дорога займала три доби. Ішли вночі, лісом, ховалися, щоб не потрапити на очі ворогові. Потім війна дійшла і до їхнього будинку на Одещині. Його розбомбили вщент.

Яку допомогу можна отримати та як це зробити?

– Ми надаємо: продуктово-гігієнічні базові набори, ліки. Засоби для ходіння – милиці, палички та інше. Інформаційна допомога – реальні факти із офіційних джерел. Психологічна допомога – моральна підтримка у стані страху, паніки, смутку, що заважають жити та вірити у перемогу. Все безкоштовно. Для незаможних і опинилися у тяжкій ситуації. Якщо ви знаєте, що десь неподалік є голодні, занедбані, злякані, беззахисні люди, повідомте нам за телефоном +38097 507-87-02 . Допоможемо чим можемо, – звертається Ольга Філіппова.

Фото надані Ольгою Пилипової, фото Ольги Пилипової – Марія Котова