Закінчився життєвий шлях найстарішого одеського болгарина

Він був передбачуваний своєю непідробною інтелігентністю, вивіреними фразами, оптимізмом і мудрістю. З ним завжди було цікаво, бо, попри суворі правила, які були важливою частиною його життя, звик іти в ногу з часом. Пам’ятаю, напередодні його 95-річчя ми записували інтерв’ю. І тоді він сказав: «Так, 95, але я їх не відчуваю, вони — не мої». Він любив жити, і життя любило його, хоча й підкидало найрізноманітніші сюрпризи.      

Геннадій Коєв народився 1925 року в болгарській родині в селі Верхній Куяльник Іванівського району. У родині було шестеро дітей, і всім доводилося допомагати батькам. Так, своє дитинство він провів за випасом худоби. З шести років вставав на світанку і брався до справи — біг у поле і цілий день наглядав за коровою.

Часто згадував батька, який навчив його головного в житті — дисципліни. Наприклад, він не міг за жодних обставин дозволити собі запізнитися чи не виконати обіцянку, когось підвести.   

Працювати почав у 14 років у ролі причіплювача в рідному селі.

У 1941 році брав участь в обороні Одеси — носив воду людям, які копали протитанкові рови.

Співали всі — від шофера до інженера

У повоєнний час опанував професію токаря і невдовзі був направлений на південь Одеської області, у село Задунаївка, підіймати сільське господарство. Однак там він зміг не тільки поліпшити виробничі показники, а й привчити трактористів до читання і розкрити в них творчі здібності. Саме він створив у селі чоловічий хор. Співали всі — від шофера до головного інженера. І підкорювали не тільки співом, а й стилем — усі п’ятдесят шість хористів були одягнені в чорні костюми. Про те, як «вибивав» ці костюми для трудяг, які мали тільки робочий одяг, часто згадував герой нашої розповіді. Чутка про цей хор пройшла по всій країні.

Геннадій Володимирович пропрацював у Задунаївці 5 років, 2 місяці і 19 днів, але про справи його там пам’ятають і сьогодні. 

Потім переїхав до Одеси і загалом 45 років присвятив розвитку сільського господарства. 

На пенсії він побув лише кілька днів і знову вийшов на роботу — у сфері сільського господарства був незамінною людиною. Так і працював до 84 років.

На початку 90-х в Одесі було створено Одеське болгарське товариство, а слідом за ним і Асоціацію болгар України. З цього моменту і до останніх днів життя він залишався найактивнішим ініціатором і учасником усіх культурних заходів цих організацій. 

Життєві мудрості для молодих

Кожен свій день Геннадій Володимирович починав із годинної прогулянки. І ніколи не зраджував цій звичці. Сам ходив багато й іншим рекомендував. 

А ще завжди вчив молодь любити людей і трудитися. Це були наступні за дисципліною правила його життя.

Він погано говорив болгарською, але дуже цінував і любив болгарські традиції та кухню. І сам частенько готував. З улюблених страв — пілешка (куряча) і градінарська (городня) манджа (рагу). Градинарську манджу його навчила готувати бабуся. Я зберегла цей нехитрий рецепт. Геннадій Володимирович брав 5-7 видів овочів (баклажани, перець, помідори, кабачок, цибуля), просмажував усе, посипав селерою і залишав тушкуватися на повільному вогні 20-30 хвилин.

Перст Долі

У 1937 році з Геннадієм Коєвим стався випадок, про який він часто любив розповідати. На старий новий рік за традицією в болгарських сім’ях печуть баницю з передбаченнями. Того року 12-річному Гені в баниці попався «плуг». І саме цей плуг, як він сам казав, загнав його в сільське господарство на 45 років.

У свої 95 довгожитель написав книжку «Моя рідня». Книжка з 420 сторінок тексту та 200 фотографій розповідає про велику родину Коєвих та про історію етнічних болгар України.

20 жовтня 2023 року Геннадія Коєва не стало… Але залишилася пам’ять про нього в кожному, хто хоч раз мав задоволення з ним спілкуватися.