Як зароджувалося Чорноморське пароплавство і яку роль у його розвитку відігравала Одеса

Служба двом богам, а утримання — «казні в збиток»

П’ять рейсів «Неви», що відкрила на Чорному морі регулярну лінію з Константинополем на комерційній основі, не принесли жодного прибутку. Ба більше, погашати збитки довелося спочатку коштом міських коштів Одеси, а за останні три рейси і зовсім державній скарбниці. У ту пору ще не намітилося вагомої різниці між купецькими і військовими пароплавами. Про приналежність судна військово-морському флоту нагадували прапор та гармати на борту. І перші пароплави з однаковим успіхом могли тоді служити відразу двом богам: Меркурію — покровителю торгівлі, і Марсу — богу війни. А утримання «скарбниці у збиток» пояснювалося їхньою бойовою цінністю як кораблів на випадок війни.

Ба більше, пароплав за воронцовських часів Одеси був в очах сучасників і найяскравішим символом світового технічного прогресу, і найскладнішою з усіх створених до того часу людством машин, і найдорожчим витвором тодішньої механіки. Ось чому перше вітчизняне пароплавство на Чорному морі було розпочато як акціонерне товариство — щоб воно мало в своєму розпорядженні достатні кошти.

Знаменна подія для всієї держави

16 травня 1833 року за клопотанням М.С. Воронцова, за підтримки міністра фінансів Є.Ф. Канкріна і прихильності царя Миколи I, в Одесі було засновано «Чорноморське товариство пароплавів» для встановлення постійних морських сполучень з Константинополем. Саме цю дату і нині відзначають як день заснування легендарного ЧМП.

Начальником першого Чорноморського пароплавства став сподвижник губернатора Воронцова одеський градоначальник А.І. Левшин. Для управління справами Чорноморського товариства зборами акціонерів обирали дирекцію з трьох розпорядників.

Важко переоцінити значення цієї події для всієї країни, адже Одесу з перших днів визнали «південним морським вікном» Росії до країн Західної Європи та Леванту. Парове мореплавство на початку 30-х років XIX століття відкрило неозорих горизонтів для одеської торгівлі, а тому й зробило чималий внесок у подальше процвітання всього Новоросійського краю.

Стали ближчими порти, помітно пожвавилася торгівля в каботажі — на внутрішніх морських шляхах. Нарешті, пароплави, підтримуючи регулярне поштово-пасажирське сполучення, сприяли подальшому долученню всього Півдня Росії до світового торговельного ринку.

Згодом скарбниця відмовилася в інтересах справи від належної їй частки доходів і надала всі пароплави у власність «Чорноморського товариства». Ба більше, Комітет Міністрів 25 квітня 1839 року призначив йому на три роки від Державного казначейства допомогу в розмірі 75 тисяч рублів асигнаціями на рік.

Недовгий вік флоту Чорноморського товариства

14 червня 1833 року граф Воронцов відвідав з губернаторським візитом Миколаївське адміралтейство і дав там назву другому одеському пароплаву. Уже в серпні колесник, який отримав ім’я «Наследник», ошвартувався в Одесі і відразу ж продовжив навігацію на Константинопольській лінії. Потім він був остаточно визначений на внутрішні лінії.

Міністр фінансів Канкрін вважав, що пароплавство, яке створювалося, забезпечить не тільки закордонну, а й внутрішні лінії Чорноморського узбережжя, зокрема й Кавказу.

Ще 1831 року в Миколаєві замовили для Чорноморського каботажу «Імператор Миколай» і «Імператриця Олександра» — дерев’яні пароплави-близнюки.

Однак одеські негоціанти-акціонери погодилися тільки із заснуванням закордонної лінії Одеса-Константинополь. Тож, коли 9 травня 1834 року «шхіпер» (капітан) англієць Вільям Маджар прийняв у Миколаївському порту пароплав «Імператор Миколай», він почав плавати не до берегів Криму чи Кавказу, а в протоку Босфор.

«Императрицу Александру» спустили на воду в листопаді 1832 року, але лише через п’ять (!) років після добудови в Одесі цей пароплав нарешті зніметься у свій перший рейс на Константинополь.

Таким чином, флот Чорноморського товариства склали три пароплави: «Нева», «Николай» і «Александра» (так для стислості називали одесити судна, названі іменами найясніших осіб). Причому два з них призначалися для регулярних рейсів на Константинополь, а третій призначався для буксирування російських купецьких вітрильників у Босфорі або на заміну одного з перших двох пароплавів.

Недовгим був вік перших пароплавів. «Николай» і «Александра» здійснювали регулярні рейси Одеса-Константинополь до крайньої зношеності (1843 року), а доля «Невы» виявилася і зовсім незавидною. У листопаді 1840 року сильна буря застала судно на підходах до Босфору. На другий день шторму у нього було пошкоджено парову машину, трапилися й інші небезпечні пошкодження. Капітан Генрі Роджерс став на якір за 50 миль на схід від Босфору. Але якірні ланцюги не витримали натиску стихії. «Неву» викинуло на скелі, її долю було вирішено. Сумний підсумок катастрофи — загинули 12 моряків і 7 пасажирів.

Ім’я античного героя на борту — чи не єдина перевага

Наприкінці літа 1835 року «Одеса», що занепала за сім років, виявилася геть «нездатною для плавання», і їй довго довелося відстоюватися в Практичній гавані порту без усякого вжитку. Поки губернатор Воронцов не клопотав у Санкт-Петербурзі дозвіл побудувати для азовських рейсів плоскодонний пароплав з невеликою осадкою. Він був закладений 6 лютого 1837 року в Одеському порту біля митниці в присутності М.С. Воронцова, О.І. Левшина, інших іменитих осіб і отримав гучну назву «Мітрідат». Після спуску на воду в липні 1837-го пароплав був відбуксирований у Практичну гавань для добудови, під час якої на нього примудрилися встановити парову машину, зняту з пароплава «Одеса».

На ходові випробування в Миколаїв новий пароплав із «серцем» колишньої «Одеси» зміг вийти лише 9 квітня 1839 року. Нарешті, «Мітрідат» вирушив у перший рейс з Одеси через Ялту і Керч, потім до Таганрога з 34 пасажирами і вантажем на борту. З того часу встановилося регулярне сполучення між Керчю і Таганрогом. Надалі пароплав став заходити і в Ростов, але плавав недовго. Уже 1 січня 1845 року став на прикол у Практичній гавані Одеси. З досвіду морехідної практики виходило, що чи не єдиною перевагою «Мітрідата» було ім’я античного героя на його борту.

Знаменитий флотоводець про первістків пароплавства

В ім’я істини доречно згадати, як 1841 року флотоводець і мореплавець, командир Чорноморського флоту адмірал М. П. Лазарєв відгукувався про такі «шедеври» місцевого суднобудування, як «Спадкоємець» і «Мітрідат»: «Пароплави ці, частиною через старості корпусів і неблагонадійність машин, частиною через малосилість, погану й потворну конструкцію, рішуче не можна визнати здатними для успішного і безпечного плавання».

«Майстерня світу» постаралася для Росії

На початку 1834 року граф Воронцов за посередництва торгового дому Штігліца замовив в Англії пароплав «Петр Великий». Побудований у Лондоні менш ніж за три місяці, він був першим пароплавом, виготовленим у «майстерні світу» для Росії. І результати перевершили всі очікування.

29 жовтня того ж року прибулий до Одеси «Петр Великий» був оглянутий М. С. Воронцовим і М. П. Лазарєвим, і знайдений ними «відмінною конструкцією, швидким на ходу, прекрасним у всіх частинах оздоблення». Газети зазначали, що «витончена конструкція та оздоблення цього пароплава були предметом похвали багатьох англійських журналів». Авторитет у морській справі адмірал Лазарєв визнав «Петра Великого» таким, що «заслуговує бути визнаним за зразок для чорноморських казенних пароплавів». Новий одеський пароплав став флагманом організованої за М.С. Воронцова «Комісії чорноморських пароплавів», що керувала внутрішніми лініями на Південних морях…

Фотоматеріали надані автором.