Як це було: про театр у Балті, який збирав повні зали по всій Одещині

Що робило театр народним?

У 1931-1934 роках у Балті на базі драматичного гуртка було створено три театри: робітничо-колгоспний, Державний національний молдавський театр і театр драми. Всі три колективи успішно працювали у місті до 1938 року, але згодом розпалися. А після тривалої перерви, у 1950 році у Будинку культури виник драматичний гурток. Його створили Олександр Паранюк, Олександр Колесников, Нюра Патрульова, Софія Гертман, Валентина Філатова на чолі з Анатолієм Шаферманом – режисером, колишнім артистом Білоруського пересувного театру.

Акторами створеного народного театру були люди різних професій. Так, Фріда Цвіт очолювала Будинок піонерів, Валентина Філатова працювала буфетницею, Ілля Панкратов був військовим, Катерина Груценко та Євгенія Сазонова працювали медсестрами, Наталія Колесникова – піонервожатою, Валентина Ружаленко завідувала бібліотекою, Петро Авербух був фельдшером, Яків Дувідзон – інструктором Будинку піонерів, Петро Ткач очолював районний відділ культури.

Саме це і робило театр народним. То були літа його великої популярності.

Режисер, який вмів усе

Режисер Анатолій Шаферман грав у виставах, виготовляв макети, декорації, костюми, малював ескізи афіш, писав вірші і дбайливо зберігав виготовлену власноруч першу афішу.

Під його керівництвом за тридцять років існування театру було здійснено понад сорок постановок багатоактних і вісімдесят одноактних п’єс. Він виховав понад п’ятсот самодіяльних акторів.

З часом колектив театру налічував понад тридцять учасників. Тоді почали ставити масштабніші роботи: «Ведмідь» і «Пропозицію» за Антоном Чеховим, «Ой у полі нивка» Олександра Левади та Лавріна Гроха. В репертуарі були драми, комедії, трагікомедії, водевілі та вистави для дітей.

При народному театрі навіть була створена навчальна студія для початківців.

Посвідчення артиста видавав «Арлекін»

Учні Балтської школи №3 під керівництвом Клавдії Циренової розробили навчальний проект з історії народного театру. Саме ці матеріали розповідають про навчальну студію «Арлекін», яка діяла при театрі і готувала всіх зацікавлених сценою.

Тут навчали акторській майстерності, сценічному руху, основам мовлення, театрального гриму. Якщо учасником програма була засвоєна, зіграні декілька ролей на сцені народного театру, то йому видавалося посвідчення «артист самодіяльного народного театру».

Повні зали і дипломні вистави

Вистави балтян мали великий успіх як на Одещині, так і в самій Одесі, де грали «В добрий час» Віктора Розова, «Любов Ані Березко» Володимира Пістоленка.

Театр збирав повні зали.

Тож не дивно, що 19  квітня 1963 року йому було присвоєно звання «Самодіяльний народний театр».

З п’єсою «Васса Желєзнова» театр посів друге місце на фестивалі самодіяльних народних колективів «Біла акація» в Одесі.

З часом тут все було, як і в академічному театрі: режисер, асистенти, костюмери, художники, завідувач постановочною частиною тощо. За музичний супровід відповідав син Анатолія Шафермана Семен – він майстерно грав на баяні та саксофоні, вів музичний гурток у Будинку піонерів та керував вокально-інструментальним ансамблем «Ритм».

У Балтському театрі ставили свої дипломні вистави випускники Київського державного інституту культури та Одеського культосвітнього училища.

У 1971 році театр поставив п’єсу відомого балтського письменника Семена Цванга «Зірка Тамари». Музику до вистави написав балтський композитор Микола Сорока.

Остання вистава

Остання вистава Балтського народного театру «Хто сміється останнім» за Кіндратом Кропивою відбулася у 1983 році. А 12 січня 1984 року відійшов у інші світи його незмінний керівник Анатолій Шаферман. Разом з тим і його дітище кануло в Лету.

Жодні спроби продовжити справу великого майстра не увінчалися успіхом. Не зберігся і спадок самодіяльного народного театру: костюми, декорації, афіші та інші театральні атрибути.

У Балті розпочали творчий шлях відомі артисти України та Молдови  Домініка Дарієнко, Трифон Грузін, Костянтин Костянтинов, режисер Аполлон Гайдабура та інші.

Читайте також:

• «Оленки», чарки-рибки, німецький супник: на Одещини відкрили виставку порцеляни
• Одеські вокзали – неймовірна історія портів і транспортних хабів міста (відео)