Повернула голос незвичним способом: які дива сталися з мешканкою Одещини у Німеччині

Співоча редакторка та осавул козацтва

Коли почалася велика війна, майже у кожному номері газети «Ваш інтерес» журналісти розповідали про земляків, які воюють на передовій, про волонтерів, які регулярно їздять на позиції та стараються задовольнити запити військових, про допомогу мешканців громад. Про те, як наші захисники мужньо боронять країну.

Таїсія Вікторівна встигала брати участь і у самодіяльному Народному козацькому хорі «Будьмо», учасницею якого вона є.

Із самого початку російсько-української війни хор разом з колективом міського історичного музею запровадив пісенно-патріотичну акцію «Молитва за Перемогу». Вона стала шаною пам’яті про героїв-земляків, які загинули на полях боїв за волю своєї країни.

Під час мистецьких експедицій учасники хору розповідають про героїв війни, співають українські народні та сучасні пісні. Благодійні концерти хористів завжди з гарним ужинком для потреб ЗСУ.

– Люди зі сльозами на очах слухають наші пісні. Співають разом з нами. І їдуть з нами на цвинтарі, щоб покласти квіти на могили полеглих, – розповідає осавул козацтва, солістка хору Таїсія Крисько.

Через стрес втратила голос

До Німеччини Таїсія Крисько поїхала на третьому році великої війни. Там була її донечка Оленка, яка мала тяжку недугу і готувалася до низки складних операцій. Мати хотіла бути поруч, щоб допомогти, хоч якось полегшити страждання рідної душі.

Як доньці ставало краще, вони разом ходили до церкви.

– Церковний хор співав російською, а я сиділа в залі йі нервувалась. Бо я навіть чути не могла російську, не те що співати нею. І я залишила церкву, – ділиться Таїсія Вікторівна.

І саме там, у храмі, жінка зрозуміла, що через переживання за доньку втратила голос і не пам’ятає жодної пісні. Вона наполегливо почала тренувати пам’ять. Поступово згадувала багатий репертуар, і до неї повернулася не тільки пам’ять, а й її шикарне сопрано.  

Будете співати в нашому хорі?

Згодом з донькою вони почали ходити до української церкви. Якось вона там почала підспівувати.

– Чи не хотіли б ви співати у нашому хорі? – звернулася до неї незнайома жіночка.

Пані Таїсія погодилась без вагань.

Як потім з’ясувалось, то була художній керівник хору імені Степана Бандери. Хор діяв при Центрі української культури в Падерборні. Їй одразу дали контакти, запросили в групу.

– Я ще не встигла побувати на першій репетиції, як у групі з’явилось повідомлення про те, що знайшовся спонсор і для колективу виготовлять костюми в Україні. Терміново потрібні розміри всіх учасників. Я відправила свої розміри з припискою: «Вибачте, може, це по-хамськи, я ще жодного разу не була на репетиції, а свої розміри вже надсилаю. Просто боюся, що коли прийду в колектив, то буду одна без українського строю», – згадує жінка.

Готували і співали, збираючи допомогу воїнам

Пані Таїсія за короткий термін стала душею колективу. Маючи великий досвід хорового співу, вона вносила слушні пропозиції щодо репертуару, сценарію. Завдяки їй під час концертних програм виконання пісень гаптувалося гуморесками українських авторів, віршами.

Згодом хор перейменували в Український хор у Падерборні. Колектив показував українські традиції і обряди, розповідав про наші символи, історію, ремесла і мав великий успіх серед місцевого населення. Кожен виступ колективу приносив кошти для Збройних сил України.

Центр української культури, часткою колективу якого була і Таїсія Вікторівна, всіляко підтримував наших воїнів. Особливо яскравими були гастрономічні ярмарки української кухні. Жінки випікали паляниці, плачинди, варили борщ, вареники, картопляники, голубці. Німцям смакували наші страви, а тому все з успіхом продавалось, а виручені кошти йшли на потреби української армії. 

Пісня тримає і рятує

Коли не стало донечки Оленки, пані Таїсія, з розбитим серцем, сповнена розпачу, повернулась додому, в Україну.

Тривалий час вона не хотіла спілкування, навіть не відвідувала свій улюблений хор «Будьмо», в якому співала понад двадцять років.

А коли зважилась прийти до музею на репетицію, відчула, що спів відгукується у її серці, лікує.

– Ми буваємо у селах громади, на всіх культурних майданчиках міста з молитвою за наших воїнів, за перемогу, за мир. Наші пісні лунають в сільських Будинках культури, на вулицях, у храмах. Ми розповідаємо про тих, хто віддав своє життя за нашу волю, – каже пані Таїсія.

Хор завжди бере з собою стенд із фотографіями полеглих героїв, щоб люди пам’ятали своїх звитяжних земляків. Кошти, що збираються під час мистецьких акцій, колектив передає волонтеру Руслану Антонюкову. А він спрямовує їх на вирішення проблемних питань українських захисників.

– Пісня рятує від горя й журби, вселяє віру в перемогу, – розмірковує Таїсія Крисько. – Пісня тримає мене й досі. Хай же вона вбереже і нашу Україну.

Читайте також: Пісні цього козацького хору з Балтщини вже 20 років слухають зі сльозами на очах