В Одесі з’явилася вулиця імені Соні Делоне — художниці, яка народилася тут і стала зіркою європейського авангарду. Але раніше цей топонім носив ім’я Всеволода Гаршина, чиє дитинство також було пов’язане з Одесою. Чому місто вирішило замінити одне ім’я іншим і ким насправді була знаменита одеситка — розповідаємо в матеріалі.
Ключові моменти:
У Київському районі Одеси, у мікрорайоні Другий Фонтан / Чубаївка, влітку 2024 року з’явився новий топонім — провулок Соні Делоне. Раніше він називався провулком Гаршина. Журналіст «Одеського життя» Валерій Боянжу розібрався, ким були люди, чиї імена виявилися пов’язаними з однією одеською вулицею, і поговорив про маловідому сторінку історії міста. За сухою назвою топоніма тут приховуються дві різні долі: російський письменник, чиє життя трагічно обірвалося 1888 року, та уродженка Одеси, яка стала однією з помітних постатей європейського авангарду.
Цей топонім — у Київському районі Одеси, у мікрорайоні Другий Фонтан / Чубаївка. Перейменування відбулося влітку 2024 року в рамках масштабної кампанії з деколонізації та дерусифікації міських топонімів. А тепер докладніше про те, «хто є хто» в цій історії.
Всеволод Михайлович Гаршин (1855–1888) — російський письменник, автор, зокрема, відомої казки «Жаба-мандрівниця». «Зокрема» я написав тому, що, попри те, що Гаршин написав чимало оповідань, для широкого кола читачів, як дореволюційних, так і радянських, він не був особливо популярним.
На доказ цього наведу… поштові марки СРСР. Їх випускали до ювілейних дат на честь багатьох персоналій, і не в останню чергу — письменників. Так, наприклад, 1953 року, до 125-річчя від дня народження Льва Толстого, вийшла марка з написом «ВЕЛИКИЙ російський письменник».
Великим на марці 1959 року назвали і Чехова. А ось на марці з Гаршиним 1955 року скромно написано — «російський письменник». І лише казка Гаршина «Жаба-мандрівниця» (написана й уперше опублікована 1887 року) десятки разів перевидавалася, загальним накладом у кілька мільйонів примірників.
Твір двічі (1965, 1996) екранізували в анімації. Однойменне словосполучення стало іносказальним висловом, що означає невдалого любителя подорожувати, який постійно потрапляє в неприємні ситуації.
Гаршин народився в Бахмутському повіті на Донеччині. Це був старовинний дворянський рід, за переказами — русифікованих татар, які походили від вихідця із Золотої Орди за часів Івана III. Величезний вплив на Всеволода мала мати, яка згодом покинула сім’ю.
Маленького Всеволода батьки тоді «ділили» між собою, і під час цієї скандальної ситуації його возили різними містами, зокрема у 5-річному віці він деякий час жив і в Одесі. Ця сімейна драма позначилася на здоров’ї та світогляді Гаршина. Уже в дитинстві він був надзвичайно нервовим і вразливим, згодом страждав від нападів нервового розладу.
Як письменник Гаршин дебютував 1877 року оповіданням «Чотири дні», яке одразу принесло йому популярність. Оповідання ще за життя письменника переклали іноземними мовами. З 1884 року в нього з’явилися ознаки психічного захворювання, які повторювалися щовесни, заважаючи йому працювати та отруюючи його існування.
Щороку ці напади ставали дедалі тривалішими, починалися раніше навесні та закінчувалися пізніше восени. У березні 1888 року Гаршин після довгої безсонної ночі вийшов зі своєї квартири й кинувся в сходовий проліт. Антон Чехов присвятив пам’яті загиблого письменника Гаршина своє оповідання «Напад»…
ВАМ БУДЕ ЦІКАВО
«Одеське життя» підготувало Повний список старих і нових назв вулиць Одеси (оновлено)
Соня Делоне… Хочеться вірити, що я помиляюся, але чомусь гадаю, що більшість містян на вулицях Одеси на запитання про найвідомішу одеську Соню насамперед згадали б аферистку Соньку — Золоту Ручку. А була ж і Соня Делоне — художниця, представниця абстракціонізму, одна з ключових постатей європейського авангарду.
Вона народилася 1885 року в Одесі, її справжнє ім’я — Сара Штерн. Її батько був випускником одеського Єврейського ремісничого училища товариства «Труд» і, що цікаво, на вулицях Одеси досі є чавунні кришки каналізаційних колодязів із маркуванням назви цього товариства.
Соня з 1890 року через фінансові труднощі батьків жила в Санкт-Петербурзі в родині бездітного дядька по материнській лінії, відомого адвоката Генріха Терка. Що цікаво, інший її дядько — Марк Терк — був власником контори з продажу сільськогосподарського обладнання в Одесі (вул. Градоначальницька, 8), але Соню відправили до Петербурга.
Згодом вона взяла псевдонім Соня Терк, багато подорожувала Європою із заможною родиною адвоката, відвідувала відомі музеї. Вона мала здібності до живопису, що помітив шкільний учитель малювання. Він порадив їй розвиватися в цьому напрямі, і 18-річна Соня поїхала навчатися до Художньої академії в Карлсруе (Німеччина).
1905 року дівчина переїхала до Парижа — тодішньої «столиці мистецтв». Там 1909 року вона познайомилася з художником Робером Делоне, 1910 року розлучилася з першим чоловіком — німецьким колекціонером живопису — і вийшла заміж за Делоне.
Ставши художницею, після 1911 року Соня Делоне відійшла у своїх роботах від натуралізму в бік геометрії та абстракції. Вона була помітною майстринею ар-деко, а її ідеї працювали в багатьох сферах мистецтва — дизайні, кераміці, сценографії, рекламі.
Делоне працювала і над скульптурою, ілюструвала книги, створювала візерунки тканин для модниць і театральні костюми. У Парижі 1920 року вона відкрила модне ательє і невдовзі стала законодавицею «від кутюр».
Тут, до речі, хочу звернути увагу на кумедну помилку багатьох моїх колег, які перекладають «от кутюр» українською як «від кутюр». Те, що французькою звучить як «от кутюр», пишеться «haute couture» і перекладається як «висока мода».
1925 року одна з суконь Соні потрапила на обкладинку британського журналу Vogue (це була найвища оцінка!), а її роботи виставлялися в Луврі — це була перша персональна виставка жінки-художниці. Соня Делоне викладала в Сорбонні(!) і впливала на сучасне мистецтво своїми інноваціями.
Разом із чоловіком вона брала участь в оформленні Паризької Всесвітньої виставки 1937 року, для якої створила панно площею 235 м². До речі, 1975 року вона стала офіцером ордена Почесного легіону.
Ось факт: її картину «Ринок у Міньо» 14 червня 2002 року продали в Парижі на торгах за 4,5 мільйона євро. Рік її створення — 1915–1916. Торги стартували з 300 тисяч євро. Зрештою ціна піднялася приблизно до 4 мільйонів євро, а з комісією покупця — приблизно до 4,5–4,6 мільйона євро.
Отже, не лише «Сонька — Золота Ручка» залишила свій слід в історії Одеси. Одеситка Соня Делоне завжди підкреслювала своє одеське, українське коріння. І її топонім в Одесі — це правильно! Наприкінці того ж 2024 року і Київ долучився до Одеси: вулицю Пушкіна там перейменували на вулицю Соні Делоне.
Вона померла в Парижі 1978 року у віці 94 років. На завершення скажемо, що їй пощастило значно більше, ніж її рідному братові — Соломону Штерну (1892–1937), учаснику Першої світової війни (служив у піхотному полку), повному(!) георгіївському кавалеру. Він був есером, відомим меншовиком, з 1922 року провів 15 років у тюрмах, засланнях і таборах (зокрема на Соловках), помер у тюремній лікарні Красноярського УНКВС 1937 року…
Читайте також:
Валерій БОЯНЖУ, Херсон — Одеса
В Одесі запланували роботи на електрообладнанні, через які частину споживачів тимчасово залишать без електропостачання. Обмеження… Read More
В Одесі Спільнота святого Егідія організовує гуманітарну допомогу для людей віком від 65 років. Йдеться… Read More
Що зберігають у двох закритих книгосховищах бібліотеки Грушевського, чому найдавнішому фоліанту понад 300 років і… Read More
Попри процес деколонізації, в Одесі досі залишаються пам’ятники Олександру Пушкіну. Нова карта показала, що місто… Read More
У жовтні в Одесі продовжують працювати п’ять безкоштовних автобусних маршрутів. Вони сполучають віддалені райони з… Read More
За даними болгарських ЗМІ, у Чорному морі в ексклюзивній економічній зоні Болгарії дрони атакували два… Read More
