Волонтерка з Одещини втратила на війні брата та племінника

Ключові моменти:

• Волонтерство Зої почалося у 2015 році з прохання брата надіслати лопати для окопів
• Жінка регулярно організовує збори на спорядження та передає допомогу на фронт
• У війні вона втратила брата і племінника, але продовжує допомагати армії
• Зоя також прихистила переселенців і підтримує їх разом із військовими

Волонтерство розпочалось із… лопат

Народилася Зоя в селищі Соборному у родині військового.

У 2015 році її брат Георгій Халіков пішов в АТО. Саме тоді Зоя Журівна зрозуміла, що на Донбасі йде справжня війна і хлопцям дуже потрібна підтримка. Вона постійно збирала гроші – на антидронові плащі, прилади нічного бачення, буржуйки. З часом до зборів долучила рідних, друзів, знайомих.

– Моє волонтерство почалося з лопат. Георгій подзвонив, я його спитала, що надіслати, а він каже: «Та всього вистачає, хіба що лопат – штикових, саперних, траншейних. Ми копаємо окопи, їх не вистачає. А правильно викопаний окоп рятує життя». Тоді ми зібрали гроші і замовили штикові лопати у місцевого майстра. Через тиждень відправила брату п’ятдесят лопат, – розповіла Зоя Журівна.

26 жовтня 2021 року горе прийшло в родину Зої – на Донбасі внаслідок ворожого обстрілу загинув воїн 93-ї окремої бригади «Холодний Яр» Георгій Халіков. Місце батька в Збройних силах України зайняв син Опанас, який пішов добровольцем на фронт.

Зоя продовжила волонтерити. Вона зв’язалася з полтавськими волонтерами, які активно допомагали бригаді, де служив її брат, і вже через них передавала посилки і зібрані кошти хлопцям.

З початком великої війни в Бессарабському відкрився жіночий волонтерський центр, і Зоя долучилась до нього – вона ділилася досвідом, організовувала збори, формувала посилки. І знову трагічна звістка – у квітні 2022 року, виконуючи бойове завдання, загинув племінник Опанас.

За брата і батька зараз на Харківському напрямку воює ще один син Георгія – Андрій. Тепер жінка підтримує його, побратимів і всіх земляків.

– Головне, щоб хлопці відчували нашу підтримку, вона для них дуже важлива, – впевнена Зоя.

А ще Зоя Журівна прийняла у свій будинок трьох мам-переселенок і одинадцять діточок з Очакова. І теж організувала для них збори найнеобхіднішого.

З кожним роком війни збори проходять усе складніше. Проте Зоя не втомлюється, бо знає, що на фронті дуже чекають на підтримку з тилу. Вона просто працює і чекає з війни племінника Андрія – єдиного чоловіка, який залишився з родини Халікових.

***

Кореспондентка «Одеського життя» побувала у волонтерському центрі у Бессарабському, поспілкувалася із волонтеркою Зоєю Шупарською та почула її історію — від перших зборів на лопати до сьогоднішньої щоденної допомоги фронту. У матеріалі використані прямі цитати та власні спостереження журналістки.

Історія родини, служба бійців у складі 93-ї окремої бригади «Холодний Яр» і втрати, про які говорить героїня, співвідносяться з відкритими даними про бойові дії на сході України.

Також редакція врахувала ширший контекст волонтерського руху в Україні — за оцінками державних інституцій, саме підтримка з тилу стала одним із ключових чинників стійкості армії у перші роки війни та після повномасштабного вторгнення.

Раніше ми розповідали про улюблені страви, які поїдуть до військових з Бессарабського, у тому числі тертий пиріг і міліна.

Нагадаєм й про найстаршого волонтера Одещини, якому виповнилося 103 роки.

Читайте також: Я живу від «плюсика до плюсика»: історія волонтерки з Балти, у якої на фронті чоловік і сини.