Відомий науковець і письменник Володимир Панченко, знаючи про смертельну хворобу, за рік до смерті видав три книги. Ці твори — його духовний заповіт для Україні. Як вшановують пам'ять нашого видатного земляка, розповідає "Одеське Життя".
Володимир Панченко
Ключові моменти
Що можна зробити за один рік життя, знаючи, що він останній? 2018-го у відомого науковця і педагога Володимира Панченка діагностували невиліковну хворобу, попри яку він впродовж останнього року життя зумів написати та видати одну за одною три книги.
Це «Повість про Миколу Зерова», «Літературний ландшафт України. XX століття» та друге видання «Сонячний годинник. Книга пілігрима». Всі три не є спеціалізованою науковою літературою.
Ці три книжки досі є у продажу в українських інтернет-книгарнях, тож з ними може вільно познайомитися кожен охочий.
Це документально-художня книга, присвячена життю та трагічній долі Миколи Зерова — ключової постаті в історії українського Відродження 1920-х років. Автор розповідає про Зерова як лідера «п’ятірного грона» поетів-неокласиків, блискучого літературознавця та перекладача, відомого як «київський Золотоуст».
У цій книзі Володимир Панченко пропонує масштабну панораму української літератури ХХ століття – від Івана Франка до Юрія Андруховича. Це свого роду подорож закономірностями, викликами та переломними моментами, що визначили розвиток національної літератури в один із найскладніших періодів історії. Книга допомагає краще зрозуміти контекст та спадщину українського літературного процесу ХХ століття.
Це дуже оригінальний твір, в якому автор ніби пілігрим подорожує по Україні, зустрічається та веде діалоги із видатними, але часто забутими постатями української історії, культури та літератури XVII–XXI століть.
Книга містить біографічні сюжети та роздуми, що виникають під час мандрівок автора. Друге видання доповнене новими «зустрічами», персонажами та епізодами, що розширюють «духовну карту» України. Завдяки авторській інтерпретації, імена та долі «незнайомих незнайомців» з минулого стають зрозумілими та близькими для сучасного читача.
14 жовтня виповнюється 6 літ, як закінчився життєвий шлях письменника, педагога, доктора філологічних наук, професора, автора підручників, громадського й політичного діяча, народного депутата України першого скликання, уродженця Одещини Володимира Панченка (1954-2019).
Прощались з ним на подвір’ї Кропивницького педагогічного університету імені В. Винниченка, де педагог пропрацював понад 20 років.
Але все життя Володимир Панченко не губив зв’язків з рідною Демидівкою, сусідньою Любашівкою та Одесою, де пропрацював деякий час.
Першими ще 2020-го вшанували пам’ять про видатного уродженця Любашівщини та свого почесного громадянина містяни Кропивницького. Там його іменем назвали міську бібліотеку (їй Панченко ще за життя подарував 700 томів з власної колекції) та колишню вулицю Декабристів.
За ініціативи Панченка у Кропивницькому постав музей Карпенка-Карого та було створено гімназію імені Тараса Шевченка.
В рідній Демидівці (Одеська область) на честь знаменитого краянина перейменували вулицю й провулок.
У Любашівці на фасаді ліцею №1, де він вчився, встановлено пам’ятну дошку, а Любашівська публічна бібліотека носить його ім’я.
А ось вулиці Володимира Панченка на мапах Одеси, Києва та Любашівки досі немає.
Цитата Володимира Панченко:
«Культурний щит» захищає країну більше, аніж армія».
На Кіровоградщині цьогоріч родичі літератора заснували обласну літературну премію імені Володимира Панченка.
Її першим володарем став журналіст і письменник, колишній редактор Любашівської газети «Хлібороб» Валерій М’ятович із пригодницькою повістю «Хазяйка крамниці».
Диплом лауреата автору вручила донька Володимира Панченка Олеся Яцканич, адже саме родина започаткувала цю літературну відзнаку.
«Щиро дякую доньці Володимира Євгеновича Олесі Яцканич та її чоловікові Анатолію Яцканичу, які зробили важливу справу. Вони підтримують українське письменство, українську культуру в час, коли росія хоче довести, що немає країни України, немає народу українців», – написав на своїй сторінці у Фейсбуці Валерій М’ятович, який частину премії переказав на потреби наших захисників.
Наприкінці вересня повість «Хазяйка крамниці» здобула ще одну літаратурну премію – імені Михайла Чабанівського.
Письменник Валерій М’ятович народився на Кіровоградщині. У його творчій та бурхливій крові течуть гени сербів-переселенців, які в середині XVIII ст. заснували історичну територію Нова Сербія, відголосок якої криється у прізвищах й топонімах.
У творчому доробку митця – тисячі журналістських публікацій та книги «Номенклатурний Декамерон», «Нехай святиться ім’я Твоє…», (присвячена другові та однодумцю Володимиру Панченку), «Випадок на околиці міста».
Як і Володимир Панченко, пан Валерій також здобував вищу освіту, правда, на юридичному факультеті Одеського державного університету імені Мечникова.
Після закінчення вишу 1974-го, не пробившись в юристи, він подався у журналістику. Спершу працював редактором районної газети «Слава хлібороба» в Комінтерновому (зараз Доброслав), відслужив строкову, а потім очолив у Любашівці районку «Хлібороб».
Коли наприкінці 1983 року вирішив перебратися у Кіровоград, районне керівництво довго не відпускало талановитого й перспективного редактора.
У гротескному романі «Номенклатурний Декамерон» про любовні походеньки підстаркуватого донжуана автор зобразив декого з тодішніх любашівських чиновників радянсько-партійного штибу та події того часу.
У медіацентрі Любашівської публічної бібліотеки імені В.Є. Панченка творчий доробок письменника представлено на окремому виставковому стенді.
Поряд із творами літературознавця вміщено книгу однокурсниці науковця, доцентки Одеського національного університету імені Мечникова Любові Ісаєнко: «Володимир Панченко: у своєму часі та понад часом» з численними спогадами про його життя і творчість.
Також поряд красуються усі чотири книги й першого лауреата премії імені В. Панченка Валерія М’ятовича, прислані автором у подарунок любашівським читачам.
– Спогади про Одещину та Любашівщину, де мені довелося спізнатися і працювати з чудовими людьми, залишаються напрочуд яскравими, теплими та пам’ятними. Мені поталанило здружитися з Володимиром Панченком. Десь у 1984 році, коли я працював редактором газети Кіровоградського району, ми випадково зустрілися у місті, куди він нещодавно перебрався з Одеси, бо не знайшлося йому там житла, й викладав українську літературу в педагогічному інституті. Зокрема, пригадалося, як ми разом співали в одеському інститутському хорі, цікаві зустрічі та творчі заходи, – розповів Валерій М’ятович.
Він два десятиліття працював головним редактором позапартійної кіровоградської газети «Народне слово», заснованої у 1990-му за сприяння Володимира Панченка.
– Серед невідкладних справ – видання книжки спогадів про нашого незабутнього Володимира Панченка. Ми напишемо спільний портрет Володимира Євгеновича – людини, яка залишила помітний слід як в науці, політиці та становленні незалежної України, так і в душах тих, хто його знав. Робоча назва книжки – «Це – Панченко», – додав Валерій М’ятович.
Читайте також:
Житель Тарутинської громади молодший сержант ЗСУ Олексій Готра загинув 3 червня під час виконання бойового… Read More
У середу, 15 жовтня 2025 року, в Одесі та області синоптики оприлюднили оновлений прогноз погоди.… Read More
В Одесі відбувається мітинг з вимогою скликати позачергову сесію міської ради для звільнення мера Геннадія… Read More
14 жовтня Україна відзначає день створення Української повстанської армії — війська, яке воювало одночасно проти… Read More
Президент Володимир Зеленський заявив про створення в Одесі міської військової адміністрації та призначення її очільника… Read More
Меру Одеси Генадію Труханову офіційно припинили українське громадянство. Відповідний указ підписав Президент Володимир Зеленський. Про… Read More
