Війна – розлучниця: які проблеми є в Рені з підтримкою ветеранів та сімей захисників

Перша проблема – відсутність інформації

– Ірино, до вас надходить багато інформації про те, з якими проблемами стикаються ветерани, які повертаються з війни, їхні сім’ї. Напевне, настав час громаді приділити цим питанням найпильнішу увагу?

– Так, і перша проблема – це відсутність інформації про учасників бойових дій (УБД), які перебувають на фронті або повернулися з війни після поранень чи з інших причин. Я розумію, що ця інформація – не для широкого загалу, але все ж хотілося б розуміти, скільки в нашій громаді ветеранів, з якими проблемами вони стикаються, чим можна допомогти їм та їхнім сім’ям?

Наприклад, у громаді є можливість отримати від держави невелику кількість путівок для оздоровлення дітей ветеранів. Але ми не знаємо точної кількості дітей.

– Яким чином, на ваш погляд, можна створити таку базу даних?

– Думаю, треба знайти способи провести анкетування ветеранів, причому одразу по широкому спектру питань. Можливо, хтось із наших захисників хотів би брати участь у патріотичному вихованні дітей та молоді. У школах та закладах культури Ренійської громади проводиться багато таких заходів, проте ніхто краще за ветерана не розповість про війну і про те, як воїни захищають свою країну.

Звичайно, мало хто готовий спілкуватися з дітьми, тут потрібен особливий дар. Такий, наприклад, як у Валерія Шубіна, який до війни очолював у Рені команду КВК, працював із молоддю, а сьогодні воює. До речі, із Валерієм на зв’язок виходили педагоги музичної школи та директорка музею – він провів кілька онлайн-уроків для дітей та надав музею деякі експонати. До поповнення фонду музею ветерани залюбки долучаються.

Чи потрібен ветеранам хаб, треба спитати в них самих

– Отже, треба подумати над анкетуванням. Як вважаєте, може, треба створити у Ренійській громаді громадську організацію ветеранів ЗСУ – за прикладом чинної ради ветеранів?

– «Рада ветеранів» – це щось ніби з минулого. Якщо й створювати, треба використовувати сучасні форми роботи – коворкінг, хаб. Це місце, де можна зустрічатися, спілкуватися, елементарно випити каву, пограти у шахи. Можливо, обладнати цей простір тенісним столом та тренажерами: влітку в місті є де розім’ятися, а у холодну пору року – ні.

Але чи потрібний нашим ветеранам такий хаб, чи приходитимуть вони?  Про це треба запитати самих ветеранів. Мені особисто хотілося б, щоб у нас був ветеранський хаб, бо разом розв’язувати проблеми легше.

Можу сказати, що ветерани намагаються триматися разом. Розповім про один епізод, який торкнув мене до глибини душі. На моєму електросамокаті відкрутився якийсь шурупчик, і він не працював. Я до багатьох зверталася – у когось не було інструменту, у когось часу. Врятував друг мого чоловіка, який на війні отримав інвалідність. Прийшов та відремонтував. Сказав: «Не соромся, звертайся будь-коли: я розумію, що таке жінці залишитися вдома одній». І мій чоловік також, коли приходив додому у відпустку, допомагав мамі товариша, який був на фронті. Учасники бойових дій справді побратими, вважають себе сім’єю.

Для військових є шпиталі, лікарні – для жителів

– Очевидно, слід організувати круглий стіл за участю ветеранів, членів сімей військових, щоб обговорити ідею створення хаба. Які ще питання ви поставили б на обговорення?

– Взагалі, хотілося б чітко знати, на що, на які пільги можуть розраховувати ветерани ЗСУ. Наприклад, безкоштовний проїзд у громадському транспорті, я маю на увазі й міські маршрутки, і проїзд із Рені до Одеси. Пільги на проїзд передбачені державою, але яким є механізм їх отримання в громаді? Адже транспортні послуги – це приватний бізнес.

Багато питань і щодо медичного обслуговування. Приходить військовий у відпустку на тиждень – хотів би елементарно зуби полікувати. Чи є у нашій поліклініці стоматолог, який обслужить без черги та безкоштовно?

Розповім, із чим зіткнулася наша родина. Мій чоловік лікувався тиждень у військовому шпиталі, після чого його відправили додому на тиждень – продовжити лікування та перепочити. Лікар прописав, зокрема, уколи та крапельниці. Купили медикаменти власним коштом. Але до Ренійської лікарні чоловіка не поклали, сказали, що не можна, адже для військових є шпиталі. Це так, але хочеться поєднати: і вдома побути із сім’єю, і курс лікування пройти. Ще уколи я могла чоловікові робити сама, а крапельниці? Невже військовий у відпустці не може, як і всі жителі громади, пройти курс лікування?

Маємо питання і щодо медикаментів – чи є можливість отримати щось безкоштовно? Знаю, що є безкоштовні медикаменти для людей, які хворіють на цукровий діабет, для деяких інших категорій. А для ветеранів ЗСУ? Чи мають вони можливість безкоштовно пройти обстеження? Наприклад, ми їздили до Ізмаїла. КТ зробили зі знижкою. А от доплерографію – безкоштовно: лікарка на знак поваги грошей не взяла. І скрізь по-різному: десь беруть повну вартість, десь є пільги. Я розумію, що є певні правила, але хотілося б про них знати.

Можу додати, що практично всі військові потребують послуг масажиста. Постійне носіння бронежилетів, іншої амуніції призводить до остеохондрозу, протрузії. Стан можуть полегшити масажні процедури. Чи є у нашій лікарні такі послуги?

А чи буде те завтра?

– Чи потрібна ветеранам, їхнім сім’ям допомога психолога?

– Звичайно, дуже потрібна! Причому це має бути військовий психолог.

Знаю, що ветеранам дуже важко повертатись у суспільство. Поки вони воювали, були в найважчих умовах, хтось жив собі на втіху. Вони все це дуже болісно сприймають.

Повномасштабна війна триває вже понад тисячу днів. Багато хто не може справлятися з депресією. Мій чоловік, наприклад, довгий час був позитивно налаштований, і мене заспокоював, а зараз я бачу, що й він дуже втомився.

Люди тут живуть у відносному спокої, працюють, п’ють каву, будують плани на завтра. А чи буде те завтра, якщо сьогодні ми забудемо про тих, хто віддає СВОЄ завтра там? Про тих, ХТО стоїть за наш спокій? Уявіть, що станеться, якщо втомляться вони… Розумію, зараз усім важко, але звертаюсь до всіх людей: якщо можете, то підтримуйте Захисників, допомагайте, робіть те, що можете.

Ще військовим часто потрібна юридична допомога, причому у сфері військової справи.

– У Ренійській громаді, у Бюро правничої допомоги, є підготовлений фахівець.

– Це добре, але ветерани, найімовірніше, про це не знають. Потрібно довести інформацію – куди звертатися, в які дні? Різні служби, структури нашої громади розміщують інформацію на своїх сторінках, але мало хто переглядає ці сторінки. Якщо приєднаються медіа, буде добре.

Є можливість отримати пільги на оплату житлово-комунальних послуг – треба подати документи до Пенсійного фонду. Я, наприклад, розібралася, як це зробити, але чи у всіх вийшло? Можливо, комусь потрібна у цьому допомога.

– Що ви знаєте про підтримку ветеранів з боку Ренійської громади?

– Знаю, що є програма «Захист та турбота» – виділяється разова допомога на лікування. Кому і скільки, залежить від конкретної ситуації. Рішення ухвалює комісія, до складу якої входять і медики. Знаю ветеранів, котрі вже скористалися цією програмою.

Але допомога може бути не лише фінансова, якісь питання можна вирішити просто координацією дій різних служб. Думаю, спочатку дійсно треба зібратися всім за круглим столом.

Ця публікація підготовлена у співпраці з Українською Асоціацією Медіа Бізнесу та за підтримки ЮНЕСКО, за фінансування народу Японії. Автори несуть відповідальність за вибір і виклад фактів, що містяться в цій публікації, а також за висловлені думки, які не обов’язково належать ЮНЕСКО та жодним чином не зобов’язують Організацію.

Читайте також:

• «Часто сниться війна»: як ветерани повертаються до мирного життя на прикладі Валерія Парчевського з Бессарабського
• Яку допомогу отримують ветерани ЗСУ від громад? «Одеське життя» розпочинає проект допомоги ветеранам
• Сила в єдності: Як соціально відповідальний бізнес підтримує Україну

• Корсар з Любашівки: на ноги встав, але як жити далі?