Від предків до сучасності: як останній бондар Подільщини створює півторатонні бочки з дуба

Майстри-бондарі виготовляли з дуба барила для вина і діжки для соління огірків та квашення капусти, а також відра, корита, маслобійки. Видовбували кадовби —  великі діжки для зберігання зерна, м’яса, ступи для лущення, подрібнення зерна, тютюну, жлукту, в яких золили білизну, полотно (парили, заливали окропом і деревним попелом), а ще — борті для пасік.

Асортимент бондарських виробів був широким і різноманітним:

• діжі для тіста;
• 50-60-відерні бочки з двома денцями для кінного транспортування води;
• 20-30-відерні бочки для пива, квасу, соління овочів, грибів, риби;
• бодні – низькі діжі з кришкою, призначені для зберігання сала, квашення овочів;
• барила – невеликі дерев’яні посудини для рідини з двома днищами та опуклими стінками, стягнутими обручами;
• баклаги — плоскі посудини для води чи міцних напоїв.

Нині неможливо простежити вікову історію бондарства, проте, погодьтесь, кілька століть тому й зараз дубові бочки додають унікальних смаків і ароматів напоям, що в них зберігаються.

Мистецтво сільського бондаря

У селі Гандрабури Ананьївської громади бондарством займається бочкових справ майстер, професійний столяр Василь Митря.

Бондарське мистецтво він опанував під керівництвом свого батька Георгія. Переїхавши у наші краї з Молдови 1997-го та одружившись на місцевій красуні Наталі, Василь вже самотужки розвивав це ремесло. Тим більше, що Гандрабури — етнічно молдавське село, відоме славними виноробами, які з сортів винограду «Ізабела» та «Лідія» виготовляють найсмачніше вино. Більшість священників закуповують «христову кров» для причастя саме у гандрабурян. Тож дубові бочки тут мають великий попит.

— Мій дідусь Андрій з татусем заробляли виготовленням з деревини ложок, корит і навіть лопат. Коли промислові вироби поступово витіснили народне ремісництво, батько опанував виробництво діжок, в яких найзручніше квасити овочі та зберігати вино, — розповів бондар. — Свою першу діжку я переробляв кілька разів, але результатом залишився задоволений. Відтоді змайстрував не одну сотню столітрових посудин.

У кращі часи Василь Митря щороку майстрував більше сотні дубових бочок. Коли замовлень було багато, на підмогу поспішали дружина і теща, а, підрісши, долучились до сімейної справи доньки Христина з Тетяною.

Матеріал для своїх виробів майстер зажди обирав сам, обходячи сусідній Жеребківський ліс, де ще не перевелися вікові дуби. Вибір деревини має важливу роль, адже бочка має бути міцною і довговічною. Саме у такій посудині вино отримує той божественний смак, яким насолоджуються гурмани. Продукти, які вміщені в діжку, зберігають свою харчову цінність та не псуються завдяки циркуляції повітря крізь дерев’яні клепки, а ще насичуються ароматом цілющої деревини.

Окрім традиційних виробів бондарського ремесла, майстер працює і зі спецзамовленнями.

Адже Василь може виготовити діжки будь-якої форми та ємності. Найбільша його дубова бочка вміщує пів тонни вина, а ексклюзивний чан для купання розрахований на півтори тонни води!

Зараз бондар більше ремонтує бочки, ніж виготовляє, каже, що через дорожнечу залізних смуг на обручі та високоякісного дуба ця справа стала досить затратною. Тож радить власникам дубової тари ретельно доглядати за нею, дбайливо чистити та пропарювати з використанням полину або горіхового листя. Тоді бочки слугуватимуть вічно!

Останнім часом бондар Василь Митря активно займається тваринництвом — завели з дружиною три десятки кіз, яких випасають на степових просторах. З молока виготовляють бринзу, яку продають заготівельникам або самотужки реалізують на Ананьївському ринку.

Після війни бондар мріє повернутися до улюбленої справи, знайти учнів, щоб передати їм прадавнє ремесло.

Письмові згадки

У «Пості временних літ» згадувалося, що київський князь Володимир повелів серед інших продуктів роздавати «медъ въ бчелках, а въ другых квасъ возити». Також фігурують кадь і відро.

У VIII-X століттях бондарна тара з’явилася на території Північного Причорномор’я, де активно розвивалось виноробство.