Від Чайної фабрики до винного підвалу: відомий одеський театр знову переїжджає і просить про допомогу

Історія переїздів: чому Театр на Чайній шукає новий дім?

За пʼятнадцять років свого існування одеський Театр на Чайній переживає свій третій великий переїзд. «Мабуть, доля у нас така», – розводить руками посеред розтрощених стін актриса та адміністраторка театру Тетяна Параскєва.

Нагадаємо, що свою історію театр розпочав в приміщенні колишньої Чайної фабрики. Спочатку це була невеличка зала на 49 місць. Родзинкою театру стали обговорення вистав та чаювання. Згодом кількість місць виросла до 70. Але далі розширюватися було нікуди і тоді було вирішено облаштувати ще одну залу в більшому цеху. У 2017 році власник приміщення вирішив забудувати територію колишньої фабрики, і театру вперше довелося шукати нове приміщення. Так, театр переїхав у концертну залу Палацу студентів на Маразліївській. Там було значно більше простору, можливостей, глядацьких місць, але й ремонту було багато.

В лютому 2022 року через повномасштабне вторгнення Палац студентів було закрито і театр відновив свою роботу лише влітку у приміщенні Театру Kovalsky в Отонівському провулку на розі Гоголя. Там, у маленькій залі на сорок місць колектив провів три роки. Але те, що було прийнятно як тимчасовий притулок, не підходить для постійного перебування та повноцінної роботи. 

Театр власноруч

Зараз можна лише уявити, яким буде майбутній театр, адже ремонт у самому розпалі. З входу ще не прибрано оголошення про оренду. Ми спускаємось сходами у підвал. В середині майбутніх репзалу та гримерних – гори реквізиту, обладнання та стільців. І це ще лише частина скарбу, який нажили в театрі за роки існування.

– Тут буде хол, вбиральні. Ліворуч Сашко (Оніщенко) запланував гардероб. Праворуч – вхід до глядацької зали на шістдесят глядачів, – показують актори.

Цей підвал шукали довго. Виявляється, що знайти відповідне місце важко. По-перше, місце розташування, адже все ж таки це має бути центр міста. По-друге, обмежений бюджет, адже театр існує лише на власно зароблені кошти. По-третє, конструктивні особливості – в залі не має бути колон, стеля має бути доволі високою, щоб розмістити освітлювальні прилади. 

Більшу частину робіт власноруч виконують самі артисти, режисери та їхні близькі. Ось, наприклад, режисер Євген Резніченко разом з художнім керівником Данилом Савченком займаються демонтажем гіпсокартону. Зараз триває підготовка приміщення до приходу бригади електриків та сантехніків. З ними теж велика проблема – чоловіки на фронті. На фронті з перших днів повномасштабного вторгнення й засновник та художній керівник театру Олександр Оніщенко. Під час відпустки він розпланував простір, зібрав деякі кошти на облаштування і повернувся до захисту країни, своїх глядачів та свого театру зокрема.

Поки колектив справляється фізично, але фінансова частина потребує підтримки. Саме тому театр попросив про допомогу глядачів. Шанувальники відгукнулися — і половина мінімально необхідної суми вже є. Хоча, звісно, вартість ремонту ніколи не вкладається в запланований бюджет, тому будь-яка допомога з вдячністю буде прийнята. Якщо все піде за планом, то театр відчинить двері вже у травні, а поки що всі вистави й надалі відбуваються за адресою: Отонівськй провулок, 2. 

Від Чайної фабрики до винного підвалу

Де ж буде знаходитися новий театральний простір? В самісінькому старому центрі міста, на вулиці Ніжинській, 37, на розі провулка Маланова біля Нового ринку. Театр знаходиться поряд з цирком, неподалік від Будинку клоунів, театру Ляльок і театру Василька.

Цей старенький двоповерховий будинок виглядає сучасно після численних перебудов, але його історія давня та цікава – він був збудований двісті років тому. За інформацією порталу Домофото і краєзнавця Юрія Парамонова, починаючи з 1830-го по 1883 рік, тут також проживав професор Ришельєвського ліцею і один із засновників Одеського товариства історії та старожитностей, історик Микола Мурзакевич. 

Наприкінці 19 століття будівлею володіла родина Друт, яка займалася продажем вина. Саме тут також знаходився і їхній магазин. Можна сміливо стверджувати, що у підвалах майбутнього театру зберігалися бочки та пляшки з вином.

Преса початку 20 століття зберегла згадки про продаж скляних пляшок, медичний кабінет, де лікували венеричні та інші хвороби, а також рекламу театру-ілюзіону «Хамелеон», де крутили кіно. З 1944-го по 1952 рік в будинку проживав перший директор психоневрологічного диспансеру Григорій Маркелов. Відтепер сусідами театру стануть відділення Нової Пошти, медичний центр та мешканці одеського дворика.