Цей рік в Україні оголошено роком Сергія Параджанова. Сторіччя з дня народження геніального митця відзначили і в Одеському театрі Василька новою виставою “Лебедине озеро. Зона”. Премʼєрні покази відбудуться 18 -19 жовтня. Авторка “Одеського життя” Юлія Сущенко відвідала передпоказ і розповідає, чому цю роботу варто побачити.
В 1990 році фільм режисера Юрія Іллєнка “Лебедине озеро. Зона” за сценарієм Сергія Параджанова отримав на Канському фестивалі одну з найпрестижніших нагород, які вручають кінокритики – FIPRESCI. Стрічка ще кілька років їздила міжнародними фестивалями і врешті решт була забута. Про її існування знали здебільшого історики кіно, режисери, які вивчали український кінематограф та деякі кіномани.
Вибір редакції: На вихідні в Одесі можна відвідати ярмарок у Міськсаду та безкоштовні концерти, виставки та зустрічі
Цього року, твори Параджанова знову згадали. На екранах українських кінотеатрів вийшла відреставрована стрічка “Колір граната”, на Одеському міжнародному кінофестивалі представили документальний фільм про життя митця, кіноспільнота проводить вечори його памʼяті.
Важливо, що одесити теж не залишились осторонь цієї знакової культурної події, в березні цього року провулок Магнітогорський в Одесі був перейменований в Параджанівський.
А у жовтні в репертуарі театру Василька з’явилась назва культового кінотвору, втіленого тепер і на театральній сцені режисер Іваном Орленко.
В цій притчі режисер перш за все побачив універсальну історію про базові людські цінності, в той же час йому вдалося передати своєрідний параджанівський стиль: естетику колажу, музичні та світлові акценти.
Пʼєса триває трохи менше години, і за це окрема вдячність режисерові, який не став тягнути час лише заради часу.
Сергій Параджанов писав цей сценарій в радянській тюрмі. Головний герой – Утікач. Анатолій Головань, виконавець ролі говорить: “Я теж все своє життя прагнув до свободи: фізичної і духовної. Ця тема мені дуже близька”.
Чи зажив він вільним життям, після того, як йому вдалося збігти, чи це була велика ілюзія? Саме над цим розмірковує автор, його герої і ми разом з ним. Іван Орленко, як режисер та автор текстової адаптації, навпаки, підкидає і підкидає глядачеві думок для роздумів та відкритих питань.
Доволі несподіваним прийомом (втім дуже кінематографічним), стало рішення режисера ввести у виставу …справжню козу. На роль було відібрано дві тварини. Першу надав зоопарк, другу знайшли за оголошенням.
Вони обидві будуть по черзі задіяні на сцені і жити у дворі у вольєрі. До речі, в колективі знайшлися і ті, хто буде доїти коз, адже це важливо для підтримки здоровʼя тварин. Цікаво, що сто років тому, подібна історія вже була в цьому театрі. Про це розповіла завлітка Світлана Бондар:
– В 1925 році в театрі йшла вистава “Собор Паризької Богоматері” і виконавиця головної ролі Есмеральди, разом з козою ходила на кожну виставу по Дерибасівський, Пастера… Тож подібний досвід у нашого театра вже був.
У виставі задіяні заслужені та молоді актори театру:
Фото: прес служба театру
Одеський припортовий завод виставлять на відкритий електронний аукціон. Влада сподівається, що приватизація допоможе відновити роботу… Read More
Старі плати, прилади, мікросхеми та електронні блоки часто лежать роками без користі, хоча частина таких… Read More
Після оголошення про відставку Михайла Федорова в центрі Одеси відбулася акція. Одночасно з'явилася інформація про… Read More
Міські служби скоригували маршрути трьох тролейбусів. Також оприлюднили перелік вулиць, де сьогодні працює спецтехніка. Read More
У Саратовській області після атаки дронів повідомляють про пожежу біля військового аеродрому, у Джанкої запровадили… Read More
Російські війська атакували Одесу з самого ранку. Влада повідомила про пошкодження навчального закладу, деталі наслідків… Read More
