В Одесі вулицю Петрашевського перейменували на Леся Курбаса: ким були ці люди

Петрашевського засудили на смерть

Михайло Васильович Петрашевський (1821–1866) — російський мислитель і громадський діяч, революціонер. Походив із дворян. Батько — військовий лікар, хірург, дійсний статський радник. Мати — донька московського міського голови. Хрещеним батьком Василя Петрашевського був імператор Олександр I.

Михайло після Царськосільського ліцею (1839) закінчив юридичний факультет Петербурзького університету, служив перекладачем у МЗС. Петрашевський виступав за демократизацію політичного устрою Росії та звільнення селян від кріпосного права.

Брав участь у зборах однодумців, присвячених підготовці народних мас до революційної боротьби. Петрашевський і кілька десятків пов’язаних із ним осіб були заарештовані у 1849 році. Судом його і ще 20 осіб було засуджено до смертної кари.

Після оголошення вироку та інсценування розстрілу було повідомлено про заміну страти на безстрокову каторгу. Покарання Петрашевський відбував у Східному Сибіру, де й помер у віці 45 років.

Лесь Курбас — засновник знаменитих театрів

Леся Курбаса і в прямому, і в переносному сенсі також убив Кремль. Цей український актор, режисер театру й кіно, теоретик театру, публіцист, драматург (його справжнє ім’я — Олександр-Зенон) народився у 1887 році в Самборі (нині Львівщина). Батьки — актори театру.

Навчався у Львівському університеті, організував там студентський театр, де був і головним режисером, і актором. Згодом перевівся до Віденського університету, який і закінчив, одночасно навчаючись у драматичній школі при Віденській консерваторії.

Повернувся додому, працював у Гуцульському театрі, Львівському театрі. З початком Першої світової війни перебрався до Тернополя, де у 1915 році організував театр «Тернопільські театральні вечори».

Через два роки, у 1917-му, переїхав до Києва і створив театральну студію молодих акторів «Молодий театр». У 1918-му від нього відокремився вже в Одесі — Молодий український театр. Навесні 1922 року Курбас організував знаменитий театр «Березіль» (згодом переведений до тодішньої столиці радянської України — Харкова).

В Одесі Курбас знімав кіно

У цьому ж 1922 році в Одесі він зняв перший ігровий фільм за оповіданням Чехова «Шведський сірник». Через два роки переїхав до Одеси, де створив фільми «Вендета» і «Макдональд». Але після постановки у 1925 році фільму «Арсенальці» Курбас повернувся до театру.

Того ж 1925 року Курбаса було удостоєно звання Народного артиста УСРР. Але почалося згортання політики українізації: його звинуватили у «націоналістичних перекрученнях», і восени 1933-го усунули з керівництва театром.

Багато його постановок не були схвалені «справжніми радянськими» критиками. А як же, Курбас грішив «викривленням оптимістичної радянської дійсності»! Як належить, йому «пришили» український націоналізм. І пішли процеси в стилі тієї нелюдської влади.

Переслідування і смерть Леся Курбаса

Курбаса заарештували наприкінці 1933 року за кримінальною справою контрреволюційної «Української військової організації». Йому інкримінували планування вбивства Павла Постишева — відомого партійного діяча УСРР.

Нагадаю, що секретар ЦК КП(б)У Постишев був одним із організаторів Голодомору в Україні і дуже згодився сталінській владі. Ніхто на нього не замахувався. А коли став непотрібним — його вбив… теж Кремль. У 1939 році «за участь у контрреволюційній терористичній організації та шпигунство» Постишева розстріляли…

Навесні 1934 року судова трійка засудила Леся Курбаса до 5 років виправно-трудових таборів. Спершу Курбас з тисячами інших в’язнів будував сумнозвісний Біломорканал. Потім у 1936-му його етапували на Соловки, до не менш сумнозвісного СЛОНу (Соловецький табір особливого призначення). Був переведений до табірного пункту Анзер, утримувався і в концтаборі з символічною назвою «Кремль».

Але всього цього так званому правосуддю виявилося замало: Лесь Курбас у жовтні 1937 року Особливою трійкою НКВС був засуджений до «вищої міри соціального захисту», як тоді називали розстріл. Народного артиста України вбили 3 листопада 1937 року.

Валерій БОЯНЖУ, Херсон — Одеса