В Одесі волонтери з Херсона влаштували новорічне диво особливим дітям (фоторепортаж)

«Чужих дітей не буває»

За роки війни в Україні з’явилося багато волонтерів, які допомагають військовослужбовцям, ветеранам та їхнім родинам. Добровольче об’єднання «Служба підтримки та інтеграції військовослужбовців та ветеранів «Альвіс», штаб якого знаходиться в Одесі, одна з таких організацій.

Частина волонтерської команди – це звичайні жителі Херсонської області, які добре знають, що таке війна, масові обстріли та окупація. Херсонці допомагають не лише нашим захисникам, а й людям у складній життєвій ситуації.

Нещодавно команда «Альвіс» побувала в гостях у Міському спеціалізованому будинку дитини №1. Волонтерам показали паліативне відділення із лежачими дітками. І ті вирішили організувати справжнє свято для малюків, позбавлених сімейного тепла. Штаб звернувся за допомогою до людей, інформаційну підтримку (і не лише) забезпечило «Одеське життя».

– Ми хотіли зробити свято для дітей без сім’ї. За місяць до Нового року без запрошення приїхали до дитячого будинку та сказали, що готуватимемо свято. У соціальних мережах оголосили про нашу ідею і нам стали допомагати люди, підприємства, торговельні мережі: іграшками, цукерками, засобами гігієни, навіть знайшлися аніматори. Отак, спільними зусиллями, підготували новорічну казку. Дякую «Одеському життю» за інформаційну підтримку та допомогу в організації, – розповідає Олена Ульянова, керівник та засновниця добровольчого об’єднання «Альвіс».

Свято, і справді, вийшло славним. Свідченням цього стали сміх та радість дітей, які нарешті теж взяли участь у новорічних розвагах. Провів їх Санта-Клаус зі своїм помічником – ельфом. Після веселих танців та конкурсів дітям вручили такі бажані подарунки.

«Не така страшна війна, як життя без мами»

До речі, історія дитячого будинку №1 починається з квітня 1944 року, після звільнення Одеси від фашистської окупації. Він тричі змінював своє місце розташування: спочатку Ванний провулок, потім Курортний, а з 1969 року – Монастирський.

Колись тут були діти репресованих батьків і ті, хто став сиротою через війну. Зараз будинок дитини опікується 116 дітьми віком від новонароджених до 15 років, серед яких багато таких, яким потрібен паліативний догляд.

– У нас в Україні відсутні спеціальні заклади для паліативних діток, тому їм доводиться жити в таких будинках. Дякувати Богу, вони не розуміють, що таке війна. Малята найбільше страждають через відсутність материнського піклування. Коли береш дитину на руки, а вона тебе не знає і кричить: «Мамо-мамо!», дуже боляче, – ділиться переживаннями директора Валентина Карташова.

Все, що потрібно для безпеки дітей у притулку є: велике облаштоване укриття з ліжечками, місцями для годування, вентиляцією та навіть теплою підлогою. Однак Валентина Олександрівна зізнається, що на початку війни дітям довелося пережити непростий переїзд через загрозу нападу десанту з моря. Частину їх евакуювали до Чернівців, іншу – до литовського міста Каунасу (місто-побратим Одеси). Там вони стоять на консульському обліку та їхні права максимально захищені.

– Будинок дитини опікується також дітками-переселенцями з Миколаєва, Очакова та Херсона. На жаль, недбайливі мами є скрізь. Наприклад, у нас є дівчинка зі Львова, на яку мама написала відмову, будучи в Одесі, – каже Валентина Олександрівна.

У мирний час життя вихованців інтернату було набагато яскравішим. Кожен день був розписаний – театри, зоопарки, прогулянки. Наразі, через постійні тривоги та атаки росії, вони не виходять з території дитячого будинку. На вихідні до дітей можуть приїхати волонтери. А загалом, у гості до малюків запрошують усіх охочих.

Довідка

Паліативна допомога – це підхід, що дозволяє покращити якість життя пацієнтів, у тому числі дітей, які мають невиліковні захворювання. Метод передбачає психологічну, соціальну підтримку, полегшення страждань, усунення болю.

Термін «паліативний» походить від грецького слова «паліатив» – і означає тимчасове рішення, напівзахід, який ніби «плащ» закриває саму проблему. Це відбиває принцип паліативної допомоги: створення захисту від тяжких проявів хвороби, але без лікування самої хвороби.

Читайте також: Викрадені росіянами: як повертають додому маленьких українців.