Українцям у Молдові привезли книги українською та спекли булочки

«Ми зібралися тут, у селі Кірхана Вєке, для того, щоб разом спекти «голубів світу», — оголосила завідувачка сільської бібліотеки Марія Кудленко — і дітки відразу оточили імпровізований кухонний стіл. .

Кожен отримав по шматочку еластичного тіста — і робота закипіла. Галина та Марія показували дітям, як зробити пташку, допомагали тим, у кого не одразу виходило. Бібліотека вмить перетворилася на велику кухню, а жінки та діти різних національностей — на одну сім’ю.

У Молдову відправили книги українською

Приїхали ми в село Кірхана Веке, що недалеко від міста Кахул Республіки Молдова, невипадково. У співробітників Ренійського відділу культури тут є друзі – завідувачка бібліотеки Марія Кудленко та її команда: клуб старійшин «Сеньйори» та молоді волонтери.

— Раніше ми брали участь у спільному транскордонному культурному проекті, — розповідає директорка Ренійського історико-краєзнавчого музею Галина Маратаєва. – Коли в Україні розпочалася широкомасштабна війна, Марія Кудленко вийшла на зв’язок та розповіла, що в їхньому селі теж є біженці з України. Для них у бібліотеці проводять зустрічі, майстер-класи, заходи для українських дітей. Але є проблема: немає літератури на українській мові. Гості з України просять книжки, а запропонувати нема чого. Тоді ми зібрали у Рені дитячу літературу та відправили до Молдови. Днями домна (домна з молдавської – пані) Марія знову вийшла на зв’язок та запропонувала приїхати на зустріч.

Добре, коли пахне будинком

На сьогодні, як виявилося, у Кірхана Повіці переселенців з України майже не залишилося — всі роз’їхалися, і домна Марія поїхала до Кахула:

— Там є два центри для… (Марія робить паузу) гостей з України: я не хочу вимовляти слово «біженці». У цих центрах живуть жінки з дітьми та люди похилого віку. Ми познайомилися, потоваришували, і я запросила їх до нашого села. Дуже хочу, щоб ці жінки з дітьми хоч ненадовго відволіклися від важких думок, відігрілися душею. Щоб запахло тістом, випічкою, ароматним чаєм.

Приїзд невеликої делегації з України став сюрпризом. Галина Маратаєва привезла домашнє тісто, завідувачка Ренійської публічної бібліотеки Ірина Єлисейцева взяла заготівля для рукоділля, а голова Ренійського клубу «Джерела» Лілія Олійник приїхала зі свіжими рукописами. Поки підрум’янювались булочки, Лілія читала свої вірші – про те, що на душі.

Тим часом бібліотека наповнювалася ароматом випічки з ванільними нотками. Так пахне у всіх будинках напередодні Пасхи. Адже це світле свято вже так близько.

У пошуках старовинного рецепта

Одеситка Оксана Хинкул приїхала до Молдови з двома дітьми. Вона розповіла, що її дідусь був родом із Молдови. Коли в Україні розпочалася широкомасштабна війна, його родичі відшукали Оксану та запропонували їй свою допомогу.

— Поки ми тут, я дуже хочу знайти старовинний рецепт пасок, — каже Оксана. — Бабусині паски були особливими, я досі пам’ятаю їхній запах і смак. Так, я розумію, що потрібен не лише рецепт — у заміс йде душевна гармонія та віра. Сподіваюся все це знайти. Я дуже вдячна мешканцям Молдови. Ми зустріли прекрасних людей, які вислухають, зрозуміють, утруть твої сльози, обіймуть.

Захопила молдавська хору

— У перші дні війни нам було дуже страшно, — веде далі ще одна переселенка з Одеси. — Повітряні тривоги, довгий годинник у підвалах. Для дітей це було великим стресом, і ми вирішили залишити будинок. У Молдові нас прийняли дуже добре, дали кімнату у гуртожитку, харчування забезпечують. З нами працюють психологи, активісти громадських організацій. Нам надається гуманітарна допомога з боку церков. Допомагають міжнародні організації. І головне — оточують приємні, чуйні люди. Нас запрошують на молдавські свята, ми вивчаємо місцеві традиції та мову та навіть навчилися танцювати молдавську хору.

— У Молдові нам добре, але ми всі дуже хочемо додому, в Україну, — каже мешканка Березовського району Марія Пєткова.

І ось господині дістали з духовок рум’яних «голубів світу», і всі зібралися на чаювання. За великим столом лунали три мови одночасно. Діти перемішалися у своєму броунівському русі. На прощання Лілія Олійник роздала екземпляри своєї книги «Солодкий сон» із автографами – цю казку для дітей вона написала ще до війни.

На завершення зустрічі ми подякували мешканцям села Кірхана Веке, а в їх особі всіх громадян Молдови за увагу, турботу та тепло, якими вони оточують наших співвітчизників.