Статті

Українці у Болгарії: через війну пара відклала весілля та стала волонтерами

Понад 30 років існує угода між Департаментом освіти та науки Одеської облдержадміністрації та Міністерством освіти та науки Болгарії, яка дозволяє етнічним болгарам України здобувати вищу освіту на своїй історичній батьківщині.

У свій час за цією програмою навчалася я, а у 2014 році освоювати морську справу в місто Варну поїхав мій син Геннадій. Просуваючись з курсу на курс, він закохувався в морську спеціальність і мріяв про майбутні досягнення. Море рятувало його від ностальгії по Одесі.

— Я часто гуляв берегом і подумки переносився в рідне місто, з яким мене пов’язують теплі спогади з дитинства та юнацтва. Адже у Варни та Одеси одне море і хоча фізично воно роз’єднує ці міста, у моїй свідомості море їх поєднувало, — часто ділився зі мною син.

Тут, на болгарській стороні Чорного моря, він зустрів своє кохання — прекрасну Ніколь.

Вона часто з усмішкою згадує, як відразу захопилася його діалектною болгарською мовою, що для сучасних болгар звучить, як старовинна.

Геннадій народився в селі Делени, на півдні Одеської області, і говорив лише на діалекті, на якому і зараз говорять українські або, як їх найчастіше називають, бессарабські болгари. Згодом, звичайно ж, освоїв літературну болгарську і сьогодні діалектну форму використовує лише у спілкуванні з бабусею.

Перед новим, 2022 роком вирішили узаконити свої відносини. Але за два місяці почалася війна, і про підготовку до весілля довелося забути.

Геннадій переживав за своїх рідних, друзів, за свою Україну. Ніколь поділяла його хвилювання. І вони почали допомагати всім, що могли. Так, одними з перших стали зустрічати наших переселенців на болгарській землі, брали участь у мітингах, організованих проти агресії росії. Брали відпустки власним коштом, щоб волонтерити у Центрі для українських біженців.

Там вони бралися за будь-яку роботу – перекладали документи, сортували речі, зустрічали і супроводжували мам з маленькими дітьми, координували телефоном тих, хто виїжджав з різних точок України, консультували тих, хто вже прибув до Варни і кому потрібна була медична, юридична. або будь-яка інша допомога.

І по сьогодні волонтерська діяльність Ніколь і Геннадія триває. Поєднуючи роботу та сімейні турботи, вони завжди готові допомагати українцям. У їхньому будинку часто чути українську мову, і вони завжди чекають на добрі новини з України.

У серпні минулого року молода пара узаконила свої відносини, і тепер бессарабський рід Терзивець буде продовжений на теренах Болгарії, об’єднуючи дві близькі за духом країни.

Читайте також:

Анна Терзивец

Я родилась и выросла среди бескрайних степей Буджака, которые люблю всем сердцем. После окончания школы уехала в Болгарию, где в Софийском университете получила журналистское образование. Вернувшись в Одессу, с 1999 года с головой ушла в журналистику. Работала в газете «Роден край», сотрудничала со многими одесскими и киевскими изданиями, а еще - писала стихи: о родном крае, о песнях бабушки, о лозе, посаженной дедушкой… и о любви. «Любовь свята» - именно так называется мой первый сборник стихов. С 2013 года я - автор и ведущая телерадиопрограммы «Голос болгар». Но остаюсь верной и писательскому ремеслу. Буду рада делиться с вами историями замечательных людей Буджака и своей любовью к жизни.