Тилігульський лиман був найглибшим та найпрозорішим у Північно-Західному Причорномор'ї. на сьогодні перебуває не в найкращому стані. Але обміління, підвищення солоності, часті замори риби – сигнали можливого наближення екологічної катастрофи. Як змінився Тилігул та чи можна виправити ситуацію, дізнавалося «Одеське життя».
Ключові моменти
Тилігульський лиман, колись найглибший і найчистіший в Одеській області, стрімко міліє і засолюється.
Через нестачу прісної води з річки Тилігул водойма ризикує перетворитися на солоне озеро типу Куяльника.
Солоність лиману зросла утричі: більшість видів риб і водоростей уже зникли.
Масові замори риби та скорочення популяції птахів свідчать про екологічну катастрофу.
Канал, який мав з’єднати лиман із морем і врятувати його, недобудований та замулився.
Тилігульський лиман – унікальне 80-кілометрове водоймище на кордоні Одеської та Миколаївської областей. Від Чорного моря він відокремлений широким пересипом. Тому його водний баланс повністю залежить від водності річок, що впадають у лиман, атмосферних опадів і підземних джерел.
Ще наприкінці минулого століття максимальна глибина Тилігульського лиману сягала 21 метра. Згодом, у результаті глобального потепління та хижацького споживання людьми природних ресурсів, він почав міліти. Щороку, стверджують дослідники, рівень води в лимані падає на 70 сантиметрів.
Річка Тилігул – основне джерело живлення лиману прісною водою – міліє, замулюється, заростає очеретом. У її басейні не тільки по основному руслу, але і по притоках, – безліч ставків і водосховищ. Штучні водойми перехопили стік – і сьогодні він просто мізерний.
– Дуже погано стало вже 10 років тому, – зазначає начальник науково-дослідного відділу Регіонального ландшафтного парку «Тилігульський» Одеської області Ігор Гержик. – Але першопричини з’явилися ще в 50-х роках минулого століття. Саме в той час річку почали освоювати, розорювати землі. А в 90-х Тилігул «добили» – коли видавали земельні паї.
Ліченими залишилися джерела, що впадають у лиман.
– Дефіцит прісного стоку значно збільшився на початку 2000-х років. Він досяг приблизно 30 мільйонів кубометрів на рік. Але Тилігулу, в порівнянні з іншими, більш дрібними лиманами закритого типу, все ж пощастило, – вважає Олег Деркач, директор Тилігульського ландшафтного парку Миколаївської області з початку його створення по 2021 рік. – Адже за історичний час в ньому було накопичено понад 600 мільйонів кубів води. Але все ж такий дефіцит показував, що, якщо нічого не робити, то лиману вистачить років на 20. Він просто випарується. У найглибших місцях спочатку перетвориться на ізольоване водоймище. А потім – і зовсім зникне.
Оскільки лиман міліє, солі, розчинені в його водах, накопичуються. У 80-90-х роках солоність Тилігулу коливалася в межах 8-10 проміле – тобто до 10 грамів солі на літр води. Це дозволяло мешкати в ньому не тільки морським організмам, а й прісноводним.
– Це була одна з найпродуктивніших солонуватих водойм з багатою фауною, – згадує Олег Деркач. – Тут мешкали різноманітні види бичків, судак, тарань, глоса, кефаль. І тривалий час лиман таким і залишався. Але вже в першому десятилітті нинішнього століття солоність зросла до 17-20 проміле. На сьогодні – досягла 30 проміле. А у верхів’ях лиману, в Каїрській затоці, доходить вже до 40.
Як наслідок, за словами еколога, колишнє видове різноманіття практично втрачено. Першими через зростання солоності зникли бички-кнути. За ними – бички-кругляки. Виживає бичок-зеленчак, який витримує сильну солоність.
Різко втрачається і прозорість води в лимані. Якщо раніше вона становила сім метрів, то зараз – приблизно два.
Колись тут мешкали кущисті прісноводні водорості. А сьогодні Тилігул здебільшого затягнутий нитчаткою – ніби тонкими довгими нитками зеленого кольору.
Невідомо, в якому стані знаходяться й тилігульські сірководневі грязі – не такі «розкручені», як куяльницькі, але вони теж вважаються цілющими. Вони були розвідані ще в 70-х роках минулого століття. І, за деякими оцінками, їхні запаси досягали 14 млн тонн. У той же період були підтверджені й лікувальні властивості тилігульських грязей. Тож сьогодні для застосування в грязетерапії їхню бальнеологічну цінність доведеться підтверджувати знову. І, з огляду на те, що протягом багатьох років у Тилігул скидають стічні води, а місцеві фермери використовують добрива на полях, розташованих у забороненій 50-метровій зоні від урізу води, процес грязеутворення, найімовірніше, змінився.
Дуже хороший індикатор стану навколишнього середовища – птахи. Адже в першу чергу внаслідок екологічного розладу зникає їхній корм. І, судячи з даних орнітологічних спостережень, ситуація на Тилігульському лимані змінювалася катастрофічно – втрачалося видове різноманіття пернатих, скорочувалася їхня кількість. Якщо раніше скупчення птахів під час осінніх і весняних міграцій досягали сотень тисяч особин, то вже на початку 2000-х більше 30 тисяч нарахувати було складно. А різноманітність видів скоротилася приблизно в п’ять разів.
– У нас були колонії шилодзьобки на кілька сотень пар, – згадує Ігор Гержик. – Зараз налічуємо одиниці. В колонії річкового крячка рябодзьобого – до 15 тисяч пар було. Зараз ледь п’ять тисяч можна нарахувати.
– Практично зникли дерихвіст лучний, який постійно гніздився на пересипі, багато видів куликів. Якщо раніше їх налічувалося сотні особин, то зараз, якщо знаходимо десятки, – це вже успіх, – доповнює Олег Деркач. – Фоновим видом залишається чайка озерна.
Ідея з’єднати лиман з морем з’явилася ще в середині минулого століття. Тим паче, в Тилігульському пересипі завжди під час паводку утворювалася так звана «прорва». І хоча в ті часи лиман залишався повноводним, професор Одеського національного університету імені Мечникова Федір Замбриборщ запропонував прокласти там канал. Здебільшого він повинен був сприяти зарибленню лиману.
Канал було прорито. Його гирло постійно замулювало – доводилося розчищати. Але з часом канал занедбали. Він остаточно замулився. Але, коли лиман став міліти, про нього згадали знову.
На відновлення каналу в 2016 році Одеська та Миколаївська обласні ради виділили десятки мільйонів гривень. Його глибина мала сягати двох метрів. Проект передбачав реконструкцію, спорудження шлюзу для контролю рівня води в лимані, будівництво мостового переходу, зміцнення укосів. До того ж передбачалося, що затвори будуть відкриватися не тільки для наповнення Тилігулу морською водою, а також у зворотному режимі – для забезпечення водообміну і його розсолення. Дійсно, відновлення каналу ситуацію поліпшило – рівень води піднявся. У нижню, більш солону частину лиману почали заходити морські мешканці. Тилігул став більш продуктивним.
На жаль, позитивний ефект відновлення каналу виявився короткочасним, зазначає Олег Деркач. До двох метрів його так і не поглибили. Будівельні роботи до кінця не довели. Гідротехнічна споруда швидко замулилася – пропускна здатність зменшилася. Але розчищати її не поспішали. Коштів, як завжди, не вистачало. До того ж під час їх освоєнні виявилися зловживання. В результаті – будівельні роботи дотягли до 2022 року. А лиман знову почав міліти і засолюватися.
– Коли я керував Тилігульським парком, рибальські бригади намагалися у своїх звітах не заявляти про вилов цінних видів риб. Переважно в них фігурувала атерина – дрібна фактично сміттєва рибка, – згадує Олег Деркач. – Але насправді, за негласними даними, за рік виловлювалося близько 100 тонн кефалі. Навесні вона заходила в лиман, нагулювала вагу. А восени її ловили перед виходом у море. Статистику не показували до 2020 року. Тієї зими Тилігул сильно промерз – багато риби вмерзло в лід. І рибалки з усіх сусідніх з лиманом сіл випилювали з крижин пеленгас. А наші рибні інститути та контори виїжджали на місця і приблизно враховували, скільки риби на день вивозиться. За оціночними даними, в Тилігулі за ту зиму було вилучено від 30 до 90 тонн пеленгаса. Правда, тоді була втрачена зграя, яка сформувалася за багато років. І пеленгас свою чисельність так і не відновив.
Влітку цього року на Тилігульському лимані Державна екологічна інспекція Південно-Західного округу зафіксувала масову загибель риби і креветок. Узбережжя було вкрите загиблою чорноморською кефаллю, бичками, атериною. Серед основних причин замору співробітники ДЕІ називають зниження рівня води в лимані внаслідок слабкого припливу з річки Тилігул і Чорного моря.
Польові дослідження Тилігулу цього року щомісяця проводять фахівці Інституту біології південних морів НАН України. Мета проєкту – розробка оптимальних шляхів досягнення доброго екологічного стану лиману, ізольованого від моря. Сподіваємося, результати досліджень не залишаться тільки в наукових монографіях і звітах.
Читайте також:
Завтра, у суботу, 1 листопада 2025 року, в окремих регіонах України застосовуватимуть заходи щодо обмеження… Read More
Іноді трапляється так, що чоловік і жінка жили разом без офіційного шлюбу, народилася дитина —… Read More
Кінець 2025 року обіцяє бути особливо насиченим: театральна Одеса готує низку прем’єр, новорічних вистав і… Read More
Сьогодні, 31 жовтня 2025 року, Печерський суд Києва обрав запобіжний захід колишньому міському голові Одеси… Read More
За даними Гідрометцентру Чорного та Азовського морів, завтра, у суботу, 1 листопада 2025 року, небезпечних… Read More
У провулку Джевецького (Лермонтовський), 13 знову відчинилися двері, яким понад сто років. Вони бачили зміну… Read More
