Тваринники з Вільного без вихідних випасають 700 тварин і роблять смачну бринзу

Культуру традиційного вівчарства на Одещині та знань, пов’язаних з ним, 6 травня 2023 року внесли до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.

Хоч би як далеко знаходилися отари овець, степовий вітер безперешкодно розносить їх монотонне мекання, завжди доповнене звучанням великих і маленьких дзвіночків. Ці дзвіночки прив’язані до шиї деяких овець і з боку виглядають, як трофейні медалі.

Головною фігурою в цій композиції, що рухається, є пастух.

«Кожен майстер слова, який бажає описати образ пастуха, почав би зі слів: високий засмаглий чоловік повільно тягнеться за отарою овець. Я, дитя степу, ніколи не бачила в ролі пастуха жінку чи незагорілого чоловіка», — з цими думками я споглядала отару, що наближається, за якою йшов високий кремезний чоловік з дуже засмаглим обличчям.

Я впізнаю кожну з 700 тварин в отарі

Вівці поспішали додому – на відпочинок, а ось у Степана Дмитровича Йоргова ще було важливе завдання – відокремити від 700 овець, баранів, ягнят та кіз 250 дойних тварин. Мені завдання здавалося нерозв’язним, а досвідчений пастух зробив це хвилин за 20, лише відкриваючи і закриваючи хвіртку, тим самим спрямовуючи тварину в потрібний відсік.

— Я впізнаю кожну тварину з отари, — з усмішкою випередив Степан Дмитрович моє запитання.

Здивування швидко змінилося захопленням, коли я побачила, з якою любов’ю та увагою 63-річний чоловік поводиться з тваринами, розмовляє з ними.

— Адже я вже 34 роки працюю пастухом. І, знаєте, для мене це не робота – це насолода. Мені подобаються тварини, подобається доглядати за ними, — сказав пастух, не відриваючи очей від них.

І я зрозуміла, що це справді покликання. Адже щоб від світанку до заходу сонця в будь-яку погоду ходити з отарою по пасовищах, треба це заняття по-справжньому любити.

Наш герой у молодості працював у рідному селі Вільне Тарутинської громади шофером. Любов до вівчарства передалася йому від батька.

— Мій батько, продовжуючи болгарські традиції, тримав овець, і я з дитинства любив про них піклуватися. Але за радянських часів не дозволяли тримати велике поголів’я – лише не більше 20 овець на сім’ю, – згадує Степан.

У 1987 році він змінив водійське кермо на пастушу палицю, і з того часу більшу частину життя проводить у полі – з вівцями. Випасає чужих овець — і свою череду наростив до 100 голів.

П’ять років тому вівчар вирішив створити в селі кооператив з догляду за вівцями. Так об’єдналися ще 20 таких самих любителів вівчарства, як і він сам. Встановили правила, розподілили чергування. І створений спільними зусиллями механізм працює всім на благо.

Налагоджена схема нехитра і проста

Усі 700 голів – власність 20 господарів – віддають на добу по черзі кожному з членів кооперативу. Ця доба починається о 5 ранку, коли черговий організовує доїння овець. Сам він цього зробити не зможе, тому запрошує своїх друзів чи родичів: адже подоїти треба всіх 250 овець і кіз. Після доїння близько 110 літрів молока вирушають на переробку. Цим, як правило, займаються дружини чергових – саме їхнє завдання зробити з молока бринзу. А черговий пастух перераховує тварин та виганяє їх у поле. Де й випасає все поголів’я до вечора.

Ближче до заходу сонця тварини повертаються в загін. Тут пастух відокремлює дойних тварин і охороняє їх до ранку. На світанку, перед дійкою, передає наступному черговому. І так, день за днем, без свят та вихідних, випасають отару з початку квітня і доти, доки не випаде перший сніг.

— Буває важко, — зізнається Степан Дмитрович, — але це мені до душі. Ти постійно у русі. За день проходиш понад 20 кілометрів, дихаєш степовим повітрям і насолоджуєшся красою сільських околиць. Тож поки можу ходити — цим займатимуся.

Як зробити смачну бринзу

Закінчивши всі вечірні процедури, голова вівчарського кооперативу запросив нас додому, щоб познайомити із дружиною Марією. А вона, своєю чергою, запропонувала скуштувати нещодавно приготовлену свіжу бринзу.

Важко передати смакові відчуття словами. Бринза була соковита і просто танула в роті, залишаючи приємний смак. І я, звичайно, попросила поділитися секретом приготування бринзи родини Йоргових.

Рецепт бринзи з Вільної, Тарутинської громади

З дозволу господині ділюся рецептом з вами:

— Насамперед проціджую молоко, потім додаю до нього закваску власного приготування. Залишаю молоко на дві години. Не поспішаю його проціджувати. Потім відправляю у цідилку. У цідильних формах воно теж довго, 2-3 години. Далі підлозі готова

Читайте також:

• 80 кіз: колишня голова сільради на Одещині перетворила хобі на власну справу (відео)
• Дмитро Марашець: важкий шлях становлення бізнесмена з Тарутиного
• Бессарабська мерудія: що за приправа і з чим її їдять