Святки та ворожіння в українській культурі: заміж виходили, як Рябчик сказав

На святки гадають, а на Хрещення гріхи змивають

Святки сягають часів язичництва. Перші згадки про традиції українського Різдва тяжіють до IV століття. І навіть по прийнятті християнства обряди танців, рядження та ворожіння у святки збереглися. Хоча церква засуджує подібні ритуали, вважаючи їх такими, що сприяють нечистій силі та суперечать божественним законам. Але в народі ходить повір’я, що хрещенські занурення в ополонку допомагають очиститися, тобто змити гріхи, скоєні під час свят.

З давніх-давен Різдво вважається найкращим часом для тих, хто бажає зазирнути у майбутнє. Тож після появи у Святвечір першої зірки на небі, що символізує Віфлеємську зорю, починаються святки. У ніч з 24 на 25 грудня вдаються до ворожіння на кохання і заміжжя, гроші і добробут, вдачу і здоров’я. Особливо цим завжди захоплювалися дівчата. Поділюся з вами деякими способами ворожіння від бабусі, матусі і… своїми. 

Ворожіння на дзеркалі

До нього вдавалася моя бабуся Маня. Таке ворожіння вона проводила вдома зі своїми подругами. Ставила два дзеркала (мале і велике) одне навпроти одного, а між ними запалювала свічки, сформувавши своєрідний вогняний коридор. Бабуся розповідала, що в кінці цього коридору вона побачила свого судженого. Потім свічі треба загасити і пересунути дзеркала, прикривши їх білою хусткою. А побачила бабуся панича на білому коні. І, як вона запевняла, саме цей приїхав до неї свататися.

Гадання на молодця

Матуся розповідала, що теж з дівчатами пробували вгадати свою долю. У різдвяну ніч вони йшли до плота і рахували на ньому стовпчики, примовляючи «вдівець», «молодець». На якому слові закінчаться стовпчики, за того і заміж вийде дівчина. 

Часто хлопці дізнавалися, де буде проходити цей чаклунський обряд, і вимазували стовпчики мастилом.

А ще мама казала, що вони гадали на чоботах. Знімала дівчина з правої ноги чобіт і кидала його через хату. Потім дивилася: в який бік вказує халява чобота, з тієї сторони і сватів треба чекати.

Ворожба на млинцях

Ми теж з сестрою та подругою вдалися до ворожби. У морозну ніч пішли до криниці, набрали в рот води і старалися донести її до дому. Це не дуже вдавалося, бо ми сміялися, розхлюпували воду і знову вертали до криниці. Принісши воду в роті, кожна з нас замісила по одному млинцю. Цей сирий млинець потрібно було віддати нашому песику Рябчику. Чий коржик першим собака з’їсть, та перша вийде заміж. Не знаю, який зв’язок наш Рябчик мав з потойбіччям, але він з’їв спочатку млинець моєї сестри, потім мій, а після – нашої подруги. Заміж виходили саме у такій послідовності, на яку Рябчик вказав.