«Спадщина одеської германіки»: про долю німецьких переселенців в Україні

Від «дикого поля» до Степової України

Переселення іноземців у Російську імперію почалося ще 1763 року, відповідно до маніфесту Катерини II. За умовами цього документа, іноземців запрошували на постійне проживання до Росії на пільгових умовах. Однак тільки на початку XIX століття, коли імператор Олександр I гарантував своїм маніфестом поселенцям-колоністам сприятливі умови, починається інтенсивне переселення німців на землі Причорномор’я.

Перша німецька колонія Гросс-Лібенталь (нині село Великодолинське Овідіопольського району) виникла 1803 року. З цієї події й починається історія німецьких переселенців на Одещині. Німецькі колоністи енергійно розвивали економіку краю. Особливо успішними були їхні досягнення в галузі хліборобства, виноградарства, тваринництва, шовківництва та вирощування тютюну.

За якихось 25 років «дике поле» перетворилося на Степову Україну, найбільш процвітаючу провінцію країни, хоча справедливо було б її назвати й українською Германікою зі столицею в Одесі.

Найкраще пиво та плуги робили німецькі переселенці

У розвитку Одеси вельми помітні німецькі ініціативи. Недавні громадяни Німеччини стали тут першими оптиками, зброярами, фармацевтами і ювелірами. Німці заснували в Одесі такі галузі промисловості, як миловаріння, виробництво годинників, пивоваріння.

Німецькі фабриканти вперше на півдні України освоїли виробництво фарб і лаків, руберойду й асфальту. Завод сільськогосподарських знарядь Йоганна Гена був найбільшим у Російській імперії виробником плугів, а суднобудівний і судноремонтний завод із ливарним виробництвом Белліно-Фендеріха був найбільшим на півдні промисловим підприємством.

У минулому практично не було етнічних конфліктів між німцями та українцями. Причина полягала в тому, що обидва народи були близькі за своїм менталітетом як сільські господарі Степової України, тож мирно сусідили і будували свої відносини на взаємовигідній основі. Більшість успішних сільських господарів-українців пройшли школу раціонального хліборобства у своїх сусідів — німців-колоністів.

Усе це сприяло економічному розвитку України. Однак Перша світова війна і Жовтнева революція негативно вплинули на ставлення до німців з боку комуністичної влади, як у Росії, так і в Україні. Сам український народ, який став у роки Жовтневої революції, голодомору, воєнного лихоліття жертвою різного роду соціально-політичних експериментів комуністів, не несе відповідальності за геноцид німців.

З Казахстану німці повернулися в Україну

Створення суверенної української держави відкривало широкі можливості для відродження німецьких сіл у Північному Причорномор’ї, дало змогу частині німців зі східних областей Росії, Казахстану, Киргизії та Узбекистану повернутися в Україну.

Уже в середині 1990-х років, за рішенням першого президента України Леоніда Кравчука, було реалізовано програму з переселення німців із Казахстану, куди вони були виселені під час Другої світової війни. У рамках спільної українсько-німецької програми їм дозволили повернутися на батьківщину своїх предків.

Для цього в селищах Доброолександрівка, Новоградівка, Петродолинське Овідіопольського району та в селищі Кудрявка Березівського району було побудовано сучасні будинки. У підтримку переселенців німецька сторона вклала 44 мільйони євро, а Україна опікувалася будівництвом і врегулюванням усіх правових питань.

Однак через певні обставини більшість німецьких переселенців вважали за краще переїхати на постійне місце проживання до Німеччини. Слідом за цим були згорнуті й культурні програми. Сьогодні ці зв’язки потрібно відновлювати й розвивати на новому рівні та в новій якості.

Цікаво також почитати: Історія Одеси: 210 років тому одеські німці перестали отримувати допомогу від держави