Скарби Олійника: як у Левадівці опікуються експонатами відомого українського поета та гумориста

Вірші Степана Олійника, гуморески, фейлетони упродовж десятиліть не сходили зі шпальт газет, журналів, хвиль радіоефіру, а книжки поета-гумориста, видані  багатомільйонними тиражами, зачитувалися «до дірок». Популярність митця була просто вражаючою.

Про Левадівку — улюблене село поета

Ім’я Степана Івановича об’єднало Київ, Одесу, Левадівку, Пасицели і Балту, як та річечка Тилігул, на березі якої пройшли його дитячі роки.

Приймай, Левадівко кохана,

І  привітай  сьогодні знов

Гостей Олійника  Степана,

Що бережуть його любов.

Ці слова написані лауреатом премії імені Степана Олійника поетом Василем Кравчуком про невеличке село Левадівка, уславлене на всю Україну своїм Міжрегіональним  літературно-мистецьким фестивалем гумору й сатири «Степанова весна». Про село, де з 1909-го по 1926 рік жив Степан Іванович Олійник, сповнювався життєвої мудрості, куди щоліта повертався, щоб набратися наснаги.

Створення народного музею Сміхотворця

Меморіальний музей Степана Олійника в Левадівці відкрився 3 квітня 1983 року, на день народження поета, у приміщенні колишньої земської школи, де навчався малий Степанко. Поступово шкільний музей перетворився на самобутній просвітницько-мистецький заклад національного рівня. В експозиції представлені особисті речі, фотографії та рукописи письменника.  Перші роки ним опікувалася сестра письменника, сільська вчителька Оксана Іванівна. Після неї естафету підхопила молода викладачка української мови та літератури Левадівської школи Валентина Панкова, уродженка села Романова Балка. І з 1985 року ревно береже пам’ять про видатного левадівця.

Указом  Президента України від 21 серпня 2015 року Валентина Панкова удостоєна почесного звання «Заслужений працівник культури України».

Потрапивши під юрисдикцію Одеського літературного музею, левадівська скарбниця отримала друге дихання.

До 100-літнього ювілею від дня народження українського літератора приміщення було відремонтоване. Одеські музейники під керівництвом директорки Тетяни Ліптуги осучаснили музейну експозицію, гармонійно переплівши історію села з життям і творчістю всенародного улюбленця.

Також було відроджено і садибу письменника.

Щовесни численні гості – родичі письменника, колеги по перу, артисти та земляки – поспішають до музейної світлиці, де її незмінна директорка Валентина Панкова захоплююче розповідає про Степана Олійника. Три фоліанти відгуків бережуть безцінні записи гостей із багатьох куточків України та зарубіжжя.

Про ще одного відомого левадівця

Взимку, у день роковин смерті Степана Олійника, Валентина Панкова побувала на його могилі на Байковому кладовищі в Києві і поклала живі квіти.

Ділячись планами, вона повідала, що було б добре відвести під музей все приміщення (в іншому крилі функціонує шкільна їдальня). Адже експонати вже не вміщуються у трьох виставкових залах. Також потребує другого відродження садиба письменника. Нарівні з цим Валентина Феодосіївна клопочеться про облаштування у селі, в окремій будівлі, ще одного – вже художнього – музею для розміщення картин знаменитого левадівця, одеського театрального митця, далекого родича Олійників Миколи Вилкуна.

— Слово Степана Олійника, його безсмертя — в безсмерті народу. Спасибі вам, земляки Степана Івановича, за те, що ви створили музей і своїм словом озвучили його. У ньому ваша душа, ваше серце, ваша пам’ять… А пам’ять — то вічність!, — сказав член Національної спілки письменників України Іван Дузь.