Школи без укриттів: що відбувається на півдні Одещини під час тривог

Ключові моменти:

• У Бессарабській громаді укриття мають 10 із 14 шкіл, у Буджацькій — лише п’ять із 12.
• Батьки наполягають на очному навчанні, бо дистанційка погіршила результати дітей.
• Під час тривог школярів ховають у коридорах, ідуть у парк або відпускають додому.
• Сучасне укриття Бессарабського ліцею показує, якою може бути безпечна школа.

У вересні на півдні Одещини знову постало питання, як навчати дітей там, де школа не має укриття. Журналістка «Одеського життя» Юлія Валієва побувала у школах Бессарабської та Буджацької громад, поспілкувалася з директорами, вчителями й батьками та побачила, як вони намагаються поєднати очне навчання з безпекою під час війни.

Чому сільським школам складно облаштувати укриття

На п’ятий рік війни важко уявити, як школа може працювати без укриття. Якщо у містах більшість шкіл були колись побудовані за типовими проєктами і мають великі підвальні приміщення, то частина сільських шкіл – це старі будівлі, іноді просто пристосовані під школи, що не мають підвалів.

У Бессарабській та Буджацькій громадах, наприклад, таких шкіл майже половина. Яким же чином вирішують проблему відсутності сховищ сільські освітяни і як навчають дітей?

П’ять років навчатися дистанційно неможливо

Перший рік війни учні Буджацької та Бессарабської громад зустріли другим роком дистанційки через ковід.

– У моїх учнів показники успішності скотилися дуже сильно – далися взнаки брак самодисципліни, відсутність особистого контакту з вчителем, технічні труднощі через вимикання світла. Ба більше, вдома дитину постійно щось відволікає – сторонні звуки, гаджети, рідні. Ще одна проблема – брак часу у батьків. А в багатьох родинах просто не прийнято займатися з дітьми уроками, мовляв, «є школа – нехай займаються», – так згадує дистанційне навчання вчителька Лісненського ліцею Надія Кравченко.

На другий рік війни від такого навчання втомилися і вчителі, і діти, і батьки. Грошей на облаштування укриттів не було ані у держави, ані в громадах, тому в підвальних шкільних приміщеннях силами шкільного техперсоналу робився косметичний ремонт, туди зносили старі парти, або навіть просто встановлювали лавки. Знаходитися в такому приміщенні з поганою вентиляцією можна було не більше двох годин.

Змінилися вимоги і до безпеки, і до укриттів

Минулого року правила щодо безпеки під час навчання змінилися, і зараз вимога для забезпечення очного навчання одна – наявність обладнаного укриття.

Змінилися вимоги і до самих укриттів – обов’язковими є два евакуаційні виходи, вентиляційна система, наявність санвузлів для хлопчиків і дівчат, водопостачання, освітлення, доступ до питної води, резервні джерела енергії. Модернізація укриттів лягла на бюджети громад.

– За весь час великої війни ми лише один раз отримали субвенцію від держави на ремонт укриття Бессарабського ліцею. Суми у майже п’ять мільйонів гривень вистачило на те, щоб у вже наявному укритті зробити дванадцять кабінетів для навчання, – розповідає Оксана Кушнір, керівниця відділу освіти Бессарабської селищної ради. – На сьогодні з 14 шкіл 10 мають укриття. Школи у селах Ярославове, Слобідка, Прикордонне та Серпневе – не мають.

З початку війни громада побудувала два укриття для Виноградівського і Соборненського ліцеїв, нещодавно в них замінили дахи, зробили додаткові виходи, налагодили вентиляцію. В усіх решті шкіл під укриття обладнані цокольні приміщення, в яких є санвузли, питна вода, генератори, меблі.

У Буджацькій громаді ситуація з укриттями гірша, ніж у Бессарабський. За словами Сергія Лунгу, керівника відділу освіти Буджацької селищної ради, з 12 шкіл у громаді лише п’ять мають укриття. Зокрема і Буджацький ліцей, де воно побудоване за рахунок громади.

Відповідальність взяли батьки і депутати

Бессарабська і Буджацька громади розташовані в місцині, яка, на щастя, не страждає від прильотів. Тому місцеві депутати вже третій рік поспіль голосують на сесіях за очне навчання. Крім того, у школах проводяться батьківські збори, де кожен із батьків підписує заяву щодо згоди на навчання своєї дитини в школі без укриття.

У Серпневському ліцеї, наприклад, який майже три роки працював дистанційно, батьки зібрали підписи під зверненням до депутатів із проханням запровадити в школі очне навчання. Зі 150 батьків учнів лише десятеро цю петицію не підписали.

Під час тривог при жовтому рівні учнів збирають в коридорі початкової школи, при червоному рівні – відпускають додому. Подібна ситуація і в інших школах. У Лісненському ліцеї діти під час тривог переходять в парк, де займаються спортом, проводять заходи.

– Відсутність укриття для мене дуже болюча тема, – каже Світлана Мотиль, директорка ліцею в Лісному. – Незважаючи на згоду батьків та рішення депутатів, головна відповідальність за безпеку дітей лягає на мене. Тому під час тривоги, якщо погода хороша, ми йдемо в парк, де є спортивні майданчики. Нам важливо, щоб діти були зайняті і не ходили вулицями. Взимку, звичайно, відпускатимемо їх додому.

У Богданівській школі навіть під час тривог (окрім червоного рівня) продовжують навчання.

– Моніторимо ситуацію через групу реагування, і коли бачимо, що в наш бік нічого не летить, то продовжуємо навчання. Якщо дітей постійно зривати з уроків, про нормальний рівень успішності можна й не мріяти, – каже Валерій Міхальчан, директор Богданівського ліцею.

Чи можна вчитися в укритті?

У Бессарабському ліцеї створено сучасне укриття з кабінетною системою.

– На початку війни наше укриття могло прийняти тільки 350 учнів, тому школа працювала за змішаною схемою: тиждень – за партами, тиждень – дистанційно, – розповідає Олег Ткаченко, директор Бессарабського ліцею. – Згодом, коли ми отримали державну субвенцію, переобладнали укриття. Зараз воно може прийняти тисячу учнів, отже вчимося в нормальному режимі.

Крім того, що в укритті тепло, є генератори, санвузли, усе, щоб навчатися цілий день, тут є два класи з проекторами, інтерактивними дошками тощо. Їх обладнали завдяки грантовому проекту «ДОККА».

Але це укриття – єдине таке на обидві громади.

Як з укриттями у решті сільських шкіл?

Доволі добрі укриття у Виноградівському, Підгірненському, Соборненському, Красненському,  Буджацькому, Веселодолинському ліцеях. Але це просто великі приміщення, а не окремі класи, отже проводити уроки в них неможливо.

– У нашій школі укриття розраховане на двісті дітей, розташоване воно в цоколі школи: сорок п’ять секунд – і ми там. Спочатку переобладнали підвал власними силами, потім Бессарабська громада виділила 300 тисяч гривень і ми зробили санвузол, евакуаційний вихід, провели воду, встановили проектор, меблі. Але, як би там не було добре, проводити уроки в укритті неможливо, – впевнена Тетяна Торлак, директорка Підгірненського ліцею. – Ну, як ви собі уявляєте навчання, коли в одному приміщенні одночасно стільки дітей? Тому під час тривог ми проводимо різноманітні заходи, вікторини, перегляд пізнавальних фільмів.

Добре облаштоване укриття у Виноградівському ліцеї.

– Цьогоріч за рахунок громади перекрили дах, замінили вентиляцію, освітлення, обладнали партами, стільцями, пофарбували стіни, виклали плиткою підлогу. Ми зробили дві окремі зони – для старших і початкових класів. Під час тривог влаштовуємо заходи, але уроки, звісно, не проводимо, – розповіла Тетяна Куруч, директорка Виноградівського ліцею.

***    

Єдине питання, яке виникає з огляду на все вище сказане, – чи будуватимуть укриття в сільських школах, щоб забезпечити належний рівень безпеки учням? Враховуючи той факт, що малокомплектні школи будуть поступово закриватися, а більшість сільських шкіл змінять статус, це малоймовірно, оскільки економічно невигідно. І у громадах це добре розуміють. Деякі школи, такі, як, наприклад, Лісненська і Серпневська, доволі великі і дійсно потребують обладнаних укриттів. Але чи «потягнуть» бюджети громад такі об’єкти? Адже зараз, за словами фахівців, будівництво шкільного укриття коштує близько 20 мільйонів гривень. Питання залишається відкритим.

Що думають про навчання батьки?

Наприкінці вересня в Болградському районі відбулося засідання комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, де зокрема розглядали питання щодо функціонування закладів освіти без захисних споруд. Під час обговорення було наголошено, що «організація очного освітнього процесу у закладах освіти, в яких немає укриттів, не забезпечує належного рівня їхньої безпеки в умовах воєнного часу». Отже відділам освіти рекомендовано перевести такі школи на дистанційне навчання. Що думають з цього приводу батьки?

Світлана Звягінцева, мати учня Лісненського ліцею:

– Особисто я – проти. Мій син в одинадцятому класі, йому здавати НМТ, вступати, а які знання з дистанційного навчання?

Олексій Язаджи, батько учениці Богданівського ліцею:

– Ми живемо в безпечному місці, то навіщо дітям, вчителям, батькам ускладнювати життя. Війна війною, а діти повинні нормально вчитися.

Марія Іванова, мати учня Серпневського ліцею:

– Я тільки за очне навчання. Вдома – це не навчання. Доки в нас безпечно, вважаю, що школи мають працювати очно. Особисто я підписала згоду на очне навчання. Це моя дитина, і я за неї відповідаю. Поки йде війна, ми усі в небезпеці.

Раніше ми розповідали, чи можна вивчити англійську у сільській школі на Одещині: що показала поїздка.

Читайте також:

• 40 кілометрів до школи бездоріжжям: як реформа освіти змінить села Одещини
• Вихователів більше, ніж дітей: чому на Одещині зникають дитячі садки