Тема мови для України непроста. Через війну з російськими агресорами я стала свідком того, як із поваги до нашої держави російськомовні люди поступово переходять у побутовому житті на українську мову. Деякі роблять це впевнено, а деякі соромляться, що недосконало володіють мовою. Є і інша категорія людей – ті, хто у всьому підтримує нашу державу, але розмовляють російською мовою, тому що сприймають її також частиною нашої культури. Також російськомовні українці бояться у майбутньому «булінгу», бо нібито розмовляють мовою ворога.
Тому в мене виникають наступні питання: чи винна мова у цій війні? Чи потрібно вважати російську мову мовою ворога? Чи це нормально – володіння одразу двома мовами в одній державі? Чи впливає мова на людські якості та її патріотизм?
Відповіді на всі ці питання допомогла мені надати доцент кафедри культурології та філософії культури Національного університету «Одеська політехніка» Ганна Місюн.
Є теми, які попри всі спроби втишити почуття, боляче б’ють по нашій єдності. Особливо тепер, коли бездушний варвар вбиває наших людей, обґрунтовує свою нелюдську жорстокість саме цими мотивами. Перш за все йдеться про мову, яка для «орків» з РФ постає в якості головної формальної ознаки неонацизму. «Нациками», «бандерівцями» називають тих, хто «свідомий». Так називають українців, що знають і цінують мову, культуру, історію. Не дивно, що одними з перших відкритих акцій на окупованій території стають обшуки в оселях, бібліотеках, школах Сумської, Херсонської, Донецької та інших тимчасово зайнятих територій з метою вилучення книжок з історії та літератури, державної символіки, милих і любимих багатьма футболок чи наліпок з приколами на патріотичну тематику.
В моїх традиційно російськомовних студентських групах масово переходять на українську не просто в навчальному процесі – так вже давно було, закон встановлює! А в повсякденному спілкуванні. В російськомовній Одесі. Не стидаються певної початкової незграбності, розширюють лексикон. І цікаве спостереження. Особливо послідовні ті зі студентів, хто стали тимчасовими переселенцями в країни Європи – Німеччину, Нідерланди, Францію. Днями на семінару з «Теорії і практики ЗМІ» студенти підняли проблему мови як причини цієї війни. Висловлювалась думка про те, що аби вся Україна вчасно перейшла на українську мову, не було б і приводу для нападу. З іншого боку, саме визнання російської мови другою державною подається як одна з переговорних вимог.
Ще за темою: Війна та мовне питання
Не треба, як сказав би логік, здійснювати підміну тези і множити сутності! В будь-якому разі ця війна сталася б за умови збереження нашої суверенності і суб’єктності. Саме існування України окремо від Російської імперії, її розвиток, наша ідентичність і є причиною цієї війни. А приводи можуть бути якими завгодно! Пригадати нам Мазепу, Петлюру чи Бандеру – назвати нацистами свідомого націоналіста, якими є більшість наших громад, як це показав хід ворожої операції. Російськомовні херсонці, каховці, жителі Бердянська, Енергодару та інших міст героїчно виходять на акції протесту, проти танків і озброєних окупантів не з меншою національною свідомістю і українською самототожністю так само, як і україномовні сумчани, чернігівці чи конотопці! В лавах ЗСУ і ТРО однаково вправно б’ють ворога і ті, що записують життєствердні відео для нас російською, галицькою говіркою чи рідним південним суржиком!
Мовна проблема роздмухувалася і штучно підтримувалася протягом всіх 30 років нашої незалежності силами, що тим чи іншим способом підтримувалися з імперського центру. Так само намагалися трясти й інші постколоніальні держави, що постали на теренах СРСР – Молдови, країн Балтії. Там, де однозначно і радикально це питання було вирішено, вже давно немає мовного питання. Правда, на відміну від балтійських держав, Молдова заплатила за свою наполегливість частиною території – так званою і досі невизнаною ПМР. Білорусь залишилась в колі «руського міру». Чим вона є – ми не лише бачимо, а й відчуваємо, коли звучить повітряна тривога через ракети, що летять з її теренів на наші міста. Мова в арсеналі російської агресії – і «тихої» і військової, такий же інструмент, як і газ для країн Європи.
Якщо просто прийти до тями, до здорового європейського глузду, то дайте собі відповідь на просте питання: «Якою має бути ДЕРЖАВНА мова в країні, що називається Україна, де мешкає більше 100 етнічних груп, а українці складають понад 70%?». Державна мова – це мова адміністрування, офіційного діловодства, юриспруденції і правочинства тощо. Це право будь-кого з тих 70 з гаком відсотків отримати будь-які послуги різного чину у СВОЇЙ країні СВОЄЮ мовою. Це право на державну підтримку розвитку українського культурного продукту в єдиному на світі місці, де це природно і доречно! І звісно, підтримувати розвиток культури і мови меншин, які є чинною складовою нашої єдиної української нації.
Читайте також: Новый закон «про мову»: мифы и правда
У всьому решта, як говорять у нас в Одесі, ні в чому собі не відмовляйте! Спілкуйтесь у побуті тою мовою, яка зручніше і доречніше для всіх учасників комунікації, із взаємною повагою до кожного. Це ж і є культурною нормою наших теренів. У численних дослідників української історії і культури XIV-XVII сторіч ви знайдете свідоцтво того, що принаймні містяни на українських історичних землях минулого вільно володіли двома-трьома мовами зазвичай. Наші славетні гетьмани (як би хто до них не ставився) Богдан Хмельницький, Петро Дорошенко, Іван Мазепа, Іван Брюховецький, Іван Скоропадський та інші знали більше пьяти мов! Крім української, польської, часто литовської майже вся козацька старшина володіла мовою європейського спілкування – латиною. Серед творців польської класичної поетичної школи і російської літературної традиції височать українські постаті Лазаря Барановича чи Миколи Гоголя, з «Шинелі» якого, як відомо, виросла вся російська література (Віссаріон Бєлінський).
Мовна і культурна толерантність українців – наша сильна, але й слабка риса. З одного боку ми здатні зрозуміти і прийняти «іншого», з другого – «здати» свої позиції у позірних проявах ідентичності. Але це не означає, що ми дійсно здаємо свою тотожність. Про це свідчить сам факт збереження нами мови попри 53 законодавчі акти в Російській імперії, що її забороняли. Наші «брати» білоруси майже втратили свою мову на сьогодні, як й ірландці тепер англомовні! А ми й досі викликаємо шалену лють у російських «орків» через те, що й свою мову зберегли, і іншими володіли і володітимемо!
Фото з відкритих джерел
У сучасному світі стабільний та швидкісний інтернет дуже важливий для виконання бізнес-завдань та повсякденного користування.… Read More
В Одесі правоохоронці затримали завідувачку одного з відділень "Дитячої міської клінічної лікарні №3". Її підозрюють… Read More
22 листопада 1954 року, тобто рівно 70 років тому «скопитився» Андрій Януарович Вишинський. «Фі!», —… Read More
У частині Приморського району Одеси у п'ятницю, 22 листопада 2024 року, тимчасово відключать воду. Причина… Read More
В ЮНЕСКО дали відповідь на гучний «Одеський лист», в якому противники деколонізації топонімів, названих на… Read More
Завтра, у п'ятницю, 22 листопада 2024 року, в Україні та, зокрема, в Одесі та Одеській… Read More
