Старовинні фасади, арки кінця ХІХ століття та будівлі портового міста на Дунаї зникають під пластиком і сучасними перебудовами. У той час як сусідні міста Одещини надають історичній забудові охоронний статус, у Рені майже вся архітектурна спадщина залишається без юридичного захисту — і може зникнути будь-якої миті.
Сучасні ворота спотворили старовинну арку у Рені
Ключові моменти:
Рені — одне з найдавніших міст Нижнього Дунаю, де архітектура кінця ХІХ – початку ХХ століття формувала не лише міський простір, а й локальну ідентичність. Приватні особняки, громадські будівлі, арки та портові споруди десятиліттями зберігали історичний характер міста, переживши зміну імперій і кордонів.
Сьогодні ця спадщина опинилася під загрозою. Через відсутність охоронного статусу мешканці мають право перебудовувати або навіть демонтувати історичні об’єкти. Процес відбувається хаотично: автентичні фасади закривають пластиком, змінюють кольори та пропорції, а унікальні архітектурні елементи зникають без фіксації та експертної оцінки.
Кореспондентка «Одеського життя» поспілкувалася з місцевими краєзнавцями, представниками громадських організацій і посадовцями Ренійської міської ради, щоб з’ясувати, чому місто опинилося у правовому вакуумі, які архітектурні «перлини» можуть зникнути вже найближчим часом і чи має Рені шанс зберегти своє історичне обличчя.
Для порівняння, у Ізмаїл та Болград десятки будівель уже мають статус пам’яток, а частину з них додатково марковано міжнародним знаком «Блакитний щит», що забезпечує захист культурної спадщини навіть в умовах воєнної загрози.
Рені – одне з найстаріших міст Одещини, де кожна цегляна арка пам’ятає коней градоначальників, а кожен особняк приховує історію – від вдячності повітовому лікарю до ностальгії румунського полковника. Проте сьогодні це під загрозою: старовинні фасади ховаються за дешевим пластиком, а унікальні арки зникають під ковшами екскаваторів.
Поки сусідні Ізмаїл та Болград активно маркують свою спадщину «Блакитними щитами», Рені залишається у правовому вакуумі – тут майже жодна будівля не має офіційного статусу пам’ятки. Чому історія міста залежить від розробки Генплану, які «перлини» архітектури ми ризикуємо втратити вже завтра і чи є шанс зупинити перетворення самобутнього міста на «типову» провінцію – з’ясовувала наша кореспондентка.
Малі міста Одещини Білгород-Дністровський, Ізмаїл, Болград чи Рені – унікальні. Тут поруч зачасту стоять будівлі – представники класицизму та будинки, зведені за традиціями балканського зодчества.
– Колись у Рені вулиця Вознесенська була прикрашена низкою самобутніх будиночків із цікавими фасадами, – розповідає бібліотекар Володимир Нікула, який захоплений краєзнавством. – А зараз більшість цих фасадів оштукатурені чи обшиті пластиком. Місто втрачає свій характер, стає «типовим», безликим.
У Рені ще збереглись об’єкти кінця ХІХ – початку ХХ ст. Це громадські будівлі, особняки, фрагменти забудови. Розповімо про деякі.
Навпроти міського парку в Рені стоїть особняк, на фронтоні якого видно цифру «1914» – це рік здачі в експлуатацію. Його історію дізнався краєзнавець Михайло Салабаш. Ця простора домина була побудована на пожертвування мешканців міста у подарунок повітовому лікарю Степану Д’яконову – на знак поваги та визнання.
– Лікар не відав, що особняк зводиться для нього, і був вражений. Він навідріз відмовлявся прийняти подарунок, але містяни були непохитними. І тоді Степан Д’яконов, оселившись у будинку, став тут приймати хворих, – розповідає краєзнавець.
З приходом радянської влади будинок лікаря, який поїхав за кордон, перейшов у державну власність, був поділений на три частини та переданий під житло.
Його нові господарі фарбують фасад на свій розсуд – частина зелена, частина жовта. Але, на щастя, не порушують фасаду, що зберігають у первозданному вигляді.
На вулиці Спортивній стоїть величний особняк 1928 року, який збудував румунський полковник Алєксандрєску в так званому неорумунському стилі з елементами модерну.
– Полковник жив у місті Галац, приїздив у Рені з товаром, – розповідає Володимир Нікула. – Пан Алєксандрєску постачав алкогольні напої до місцевих питних закладів. Полковник вирішив побудувати собі в Рені такий самий особняк, який мав у Галаці, щоб почуватися як удома. Будинок він остаточно не добудував, бо захворів, але встиг тут пожити.
Сучасні господарі тримають особняк полковника у чудовому стані – хіба що інколи змінюють колір фасаду.
– Будівля, в якій ташується Ренійський Центр дитячо-юнацької творчості (ЦДЮТ), була збудована у 1900 році єврейською спільнотою міста, яка налічувала близько двох тисяч людей. Це був культурний центр, де працювала театральна студія, гуртки для дітей, проводились свята, – розповідає пан Володимир. – Була у Рені й синагога, але від неї не залишилося слідів.
ЦДЮТ як комунальний заклад громади підтримує стару будівлю в доброму вигляді, періодично проводить ремонт фасаду, зберігаючи його унікальність. Проте таких щасливих історій небагато.
У Рені збереглися дві старі арки: художня цегляна кладка, аркові перемички, рельєфний силует – все в традиційній техніці кінця ХІХ ст.
У них досі збереглися вмуровані сталеві кільця – приїжджі прив’язували своїх коней.
– Найстаріша арка по вулиці Шевченка була побудована в 1890 році, – розповідає Володимир Нікула. – Старожили розповідають, що арка вела на обійстя градоначальника. Тут, у центрі міста, був його, як то кажуть, офіс.
На протилежній стороні перехрестя, по вулиці Вознесенській, – ще одна арка 1895 року.
– Старожили казали, що вона служила в’їздом у подвір’я, яке належало родині купця, потім голові міста – примару, – розповідає керівниця ГО «Наша спадщина-Рені» Галина Маратаєва. – Сьогодні старі арки перебувають у жалюгідному стані, але, на щастя, стоять.
Вони пережили імперії, війни й зміни кордонів, але сьогодні не мають жодного юридичного захисту. Формально мешканці їх можуть демонтувати завтра – і це буде законно.
Аналогічних арок у Рені було більше. Одну з них, яка красувалася неподалік ринку, було знищено в ході будівництва двох багатоповерхівок.
Читайте також: Якою мовою говорить Буджак: чи переходить південь Одещини на українську
З останніх сил тримається остання будівля старого морвокзалу – парадний вхід, сходи якого нагадують два крила лебедя. Зараз ці «крила» підбиті та подряпані.
Історію морвокзалу свого часу дослідив краєзнавець Ярослав Козир: він був відкритий у 1816 році. «Тут почали функціонувати митниця, карантинна застава та пасажирська пристань», – пише краєзнавець.
Пристань була побудована настільки ґрунтовно, що кам’яна обшивка берега, незважаючи на сильну течію Дунаю, стоїть і донині. Але чи надовго? Ділянка землі на березі річки передана в оренду на 49 років – для будівництва у перспективі нових причалів. Мешканці міста турбуються – чи не буде знищено залишки старого морвокзалу під час будівельних робіт?
На жаль, Рені вже втратило чимало унікальних історичних будівель. Серед зниклих – стара пожежна каланча, два будинки з колонами на центральній площі міста тощо.
У багатьох містах України старовинні будинки, фасади чи малі архітектурні форми охороняються законом. Наприклад, у місті Ізмаїл – понад 35 будівель зі статусом пам’яток архітектури місцевого значення, у Болграді – понад 20.
Тим часом у Рені лише Свято-Вознесенський собор на площі має статус пам’ятника архітектури місцевого значення, а решта старих будівель не захищені законом. Хоча у них не менше переваг, ніж у будівель сусідніх міст, таких, наприклад, як будівля колишнього Ізмаїльського комерційного училища (була зведена орієнтовно у 1870-1890 роки).
Що цікаво, в Ізмаїлі під охорону взяли навіть металеву огорожу дендрологічного парку 1900 року.
Болградський відділ культури, туризму, молоді та спорту пішов ще далі: з метою підвищення збереженості культурних цінностей в умовах воєнної загрози було організовано заходи з маркування шести об’єктів, що підпадають під дію норм міжнародного гуманітарного права як пам’ятки культурної спадщини. Спеціальні розпізнавальні знаки – емблеми «Блакитний щит» – вже є на будівлі чоловічої гімназії (ІІ пол. ХІХ ст.), будівлі жіночої гімназії (1878 р.), будівлі колоніального банку (1890 р.) тощо.
Чому в місті Рені де-юре не існує пам’яток архітектури (за винятком собору)? Чи ведеться робота для надання статусу старим будівлям?
З цими запитаннями ми звернулись до очільниці відділу містобудування та архітектури Ренійської міськради Світлани Грабовської. Вона пояснила, що відділ культури надав перелік об’єктів, але процедура дуже складна.
– Останні два роки Ренійська громада проводить роботу з розробки Комплексного плану просторового розвитку території громади (чинний Генеральний план, затверджений у 2001 році, не відповідає сучасним вимогам. – Прим. авт.). Вже схвалено проєкт завдання на його розробку. До Комплексного плану увійдуть оновлений Генеральний план міста Рені та Історико-архітектурний план. Лише після цього ми зможемо подавати документи в Міністерство культури та стратегічних комунікацій України, профільний департамент ОДА на старі будівлі, – розповіла Світлана Грабовська.
Вона пояснила, що архітектурну та історичну цінність будівель оцінює експертна комісія.
– Розробка Генплану потребує чималого фінансування та часу. Якщо все буде гаразд, то протягом двох-трьох років зробимо. Ми зацікавлені, щоб це було якнайшвидше, – запевнила пані Світлана.
Раніше «Одеське життя» як на Одещині зламали сценарій адмінреформи, та зберегли Богградський район від ліквідації.
Читайте також: У Болграді успішно розвивають туризм: своїм досвідом місто поділилося з громадами Одещини та Хмельниччини
Із завтрашнього дня, 5 травня 2026 року, у центрі Одеси змінять режим роботи світлофора: під… Read More
Ми легко обурюємося чужою роботою — лікарів, вчителів, поліції чи журналістів. Але варто поставити просте… Read More
У Подільському районі Одеської області побутова неуважність призвела до сімейної трагедії. 63-річний чоловік під час… Read More
Профільний підкомітет Верховної Ради погодив жорсткі правки до законопроєкту №3023, які кардинально змінюють правила гри… Read More
В Одесі створили мурал, присвячений трьом військовим 39-ї бригади морської піхоти, які загинули у боях… Read More
Правоохоронці встановили, що замість безкоштовної допомоги нужденним товари опинялися на продажі на ринку. Read More
