Підприємець із Рені продовжив передплату на «Одеське життя» пенсіонерам громади

У нас, пенсіонерів, немає фінансових можливостей передплачувати газету, тому велике спасибі Юрію Васильовичу Оносу за те, що не забуває про людей старшого віку, підставляє своє плече. 

Рада ветеранів міста Рені, яку очолює Валентина Степаненко, самостійно розповсюджує газету «Одеське життя»: активісти розносять її по квартирах тим, кому вже важко виходити з дому. Наше старше покоління любить читати, прагне бути в курсі всіх подій. 

Мені подобається запах друкарської фарби, який нагадує про роки роботи в Ренійській друкарні, куди я прийшла в далекому 1969-му. Тоді газетні рядки ми набирали по буковці. Пізніше з’явилися спеціальні машини — лінотипи, що відливають свинцеві рядки. Але все одно заголовки набирали вручну, і метранпажі (метранпа́ж — фр. metteur en pages «укладач сторінок» — фахівець верстки. Прим. ред.) складали кожну смугу у важкі рами. 

Ми, складальники і верстальники, часто спілкувалися з журналістами: вони нерідко забігали в друкарню, щоб щось терміново додати в номер. 

Важка у журналістів робота, як і в друкарні була. Є пісня про журналістів: «Три доби крокувати, три доби не спати заради кількох рядків у газеті». 

Коли отримала №40 газети «Одеське життя» і дійшла до статті на 16-й сторінці, розплакалася так, що налякала сина. Там була публікація про Бориса Федоровича Дерев’янка, редактора «Вечерней Одессы», яку я передплачувала багато років. Брала газету в друкарню, читала всім дівчатам. Борис Дерев’янко — Журналіст, Письменник, Редактор з великої літери. Я досі зберігаю номер від 17 вересня 1997 року, де багато його знімків і опубліковані уривки з його творів.

Кожен номер газети «Одеське життя» читаю з великим задоволенням і знаходжу для себе багато корисної інформації. Рада, що буду з цією газетою і в 2024 році. 

Олена ВАКАРЧУК, мешканка м. Рені