Перевидання підручників з історії: як не травмувати дітей інформацією про війну

— Діти проживають важкий досвід війни. Що їх цікавить зараз? 

— У мене різний набір класів: п’яті, шості, сьомі й одинадцяті. Якщо говорити про старших, то вони прекрасно все розуміють. Вони за можливості брали участь у волонтерських проектах. Деякі з них виїздили, деякі вже повернулися, хтось залишається за кордоном і навчається дистанційно. Щодо малечі, то п’ятикласники, будемо максимально чесними, не розуміють. Те саме з шостими класами. Це можна побачити по їхній поведінці в укритті під час повітряної тривоги. Учні сьомого класу вже щось починають розуміти. Вони намагаються пояснити це історією Середньовіччя через сучасне розуміння. Але в них, м’яко кажучи, не виходить. 

— Як ви розповідаєте дітям про події сьогодення?

— Ми проходили події 2014 року, і я давав дітям розуміння того, що це продовження антиколоніальної боротьби. Коли ми розглядали історію Африки та Азії, то проводили аналогію з сьогоденням, порівнювали, як колишні метрополії втрачали свої колонії і як ті намагалися боротися. Наприклад, нещодавно проходили Революцію гвоздик у Португалії. Там люди боролися до останнього, і режим розвалився завдяки цій боротьбі. 

— Учні розуміють, що росія так само насаджує колоніальне минуле в Україні?

— Частково розуміють. Це формат дев’ятого класу. Ми вивчали Емський указ, Валуєвський циркуляр, «Справу Бейліса», і це допомогло дітям в розумінні того, що відбувалося. Їм було цікаво. 

— Розділи про сучасну війну в підручнику — це зараз необхідно?

— Це потрібно. Але ми не маємо впадати в якусь пропаганду, а маємо давати факти. Розкривати теми ми повинні через певні завдання, практичні роботи. Наприклад, через мистецтво. Багато що можна пояснити у поєднанні історії та стріт-арту. Наприклад, у п’ятому класі я використовував зображення Тараса Шевченка у вигляді воїна.  

— Чого ви очікуєте від нового підручника історії? 

— Підхід до викладання історії має містити в основі розуміння дитини. Підручник має бути написаний простою мовою і акцентувати на чистих фактах. Не забуваймо, що у дітей пам’ять про війну різна. Є діти, чиї батьки воюють. Є ті, хто, на жаль, когось втратив. Тому урок історії не повинен нікого травмувати. А травмувати може навіть звичний офіціоз. Наприклад, можна сказати, що чийсь батько — герой. Так, це добре. Але коли в іншої дитини вже немає батька, це її травмує. Дитина може соромитись тощо. 

Звичайно, підручник не має містити чутливих фотографій, навіть якщо йдеться про трагічні сторінки історії. 

Читайте також: Школа на на воєнному станi: нестача вчителів та безпечний освітній простір