Одеський історик розвінчав 12 найпопулярніших одеських міфів (Частина друга) (вiдео)

Міф 6. Мова

Першим зацікавився питанням мови в Одесі професор Рішельєвського ліцею Костянтин Зеленецький (1812-1858). Вчений дослідив мову місцевих жителів середині 19 століття і за результатами прийшов до висновку, що мова тут звичайно зросійщена, але в ній настільки багато малоросіянізмів та галицизмів, що є питання, російська вона, чи малоросійська. Сьогодні історики вважають, що це був суржик, який створювався в багатонаціональному просторі і український чинник мав достатньо серйозний вплив і на формування слів і на вимову. Не менший вплив мав ідиш. Саме це поєднання російської, української та їдишу, в двадцяті роки минулого століття і стало основою тієї самої «одеської мови». Втім, вчені-лінгвісти говорять про те, що в науковому плані відлити цей феномен в окрему мову неможливо.

До речі, назва нашого міста в нинішній пом’якшений вимові остаточно стала домінувати в 60-70 х роках минулого століття і саме тоді воно стало певним маркером.

Міф 7. Порто-Франко

Легенди про Порто Франко та його впливу на розвиток міста є одними із найпоширеніших і до нині. Але відомий одеський історик Тарас Гончарук, який захищав дисертацію на тему економічного впливу Порто-Франко виявив, ще це була більше легенда, ніж факт. Режим Порто-Франко стимулював імпорт європейських товарів. Але «економічне диво» Одеси створила торгівля зерном. В цьому сенсі роль Порто-Франко просто перебільшена і міфологізована: контрабанда, можливість швидкого заробітку, низькі ціни на товари в місті. Всі мандрівники, які залишили свої спогади про Одеси, відзначали, що тут багато місцевих громадян мали в своїх домах зерносховища. Тобто люди купували зерно, щоб навесні його перепродати та непогано заробити на ньому. Цей спосіб швидкого заробітку був відображений і в міській архітектурі. Будинки одеситів мали цоколі та місткі глибокі підвали.

Міф 8. Кримінал

Уявлення про Одесу як місця, де тебе облапошать, виникло серед тих, хто раніше ніколи не бачив великого міста. А потім, поїхавши звідси, вони винесли певний образ в якому присутнє намагання зберегти свої фінанси. Це – якраз результат зіткнення з великим містом, де дійсно були поширені кримінальні авторитети, але вони не вирішували всі справи, як їм приписували після творів Бабеля. Образ бандитської Одеси історик бачить в іншому – в тому, що люди були незадоволені державним ладом, коли всі опозиційні сили сприймаються як захисники. Так можна згадати Робін Гуда, Устима Кармелюка, Довбиша… Чому саме сформувався такий образ? Тому що вони були проти системи, а якщо так – то значить, і «за нас». Цікаво і те, що більшість цих одеських легендарних бандитів – не місцеві.

Міф 9. Імперіалізм

«Одеса – імперське місто». Цей стереотип почали формувати в кінці 19 століття, коли імперія переживала серйозні ідеологічні проблеми. Цікаво, що до тих часів маркерів імперії в місті майже не було. Воно було вільним та модерним. А наприкінці 1800 х років з’явилася Олександрівська колона у Олександрівському парку (нині парку Шевченка) і інші. Пам’ятник Катерині з’явився в 1900 році, пізніше, ніж його збиралися встановити. Причина банальна: ні в 1894 ні в 1895 роках, на монумент не змогли зібрати грошей. Більш того, після февральской революції в 1917 його мали знести, але не встигли. Тож цю справу завершили вже після жовтневого перевороту.

Окрім пам’ятників в той період почали перейменовувати вулиці, на мапі з’явилися вулиці Петра Великого, Полтавської перемоги та інші.

Міф 10. Націоналізм

В Одесі є певний міф, що тут були дуже дружні національні відносини. Але історик вважає: якщо ми чесно говоримо про місто, то маємо згадати різні сторінки нашої історії. Ми маємо розуміти, що живемо в багатонаціональному середовищі, і якщо не об’єднувати чимось спільним ці національності, то ми рано чи пізно отримаємо конфлікти.

В 19 столітті Одеса була центром націоналістичних рухів. Тут зароджувалася незалежна Греція, Болгарія, формувалися і працювали єврейські сіоністи. Український рух також зобов’язаний Одесі. Тому міф про те, що Одеса це не націоналістичне місто – не зовсім правильно, вважає Володимир Півторак. Одеса була центром, де зароджувалися концепції різних національних держав. А погроми, які відбувалися тут на стикиу 19 та 20 століть – то була реакція імперії, яка намагалася маніпулювати цими національними рухами. Найбільший єврейський погром 1905 року, ця чорна сторінка історії міста, відбувся саме на фоні революційних подій. Тоді загинуло майже шістсот жителів міста і історики вважають, що це не остаточна цифра.

Міф 11. Російська Одеса

Одеса не підходить до поняття «російське місто» за жодним критерієм, вважає Володимир Півторак. Втім, це не було секретом навіть для імперських ідеологів. Подивіться уважно на ілюстрацію із тогочасного популярного російського журналу «Ніва». Над нею є напис «Сота річниця приєднання Одеси к Росії». То що ж знали вони, чого не пам’ятаємо ми?

Міф 12. Одеса неукраїнська

Один із поширених міфів існує про те, що Одеса не українське місто. Але Українці жили тут з 15 століття і в попередніх розділах ми вже торкалися цієї теми. Але є і інші факти.

Перша книжка українською мовою «Маруся» була надрукована в нашому місті ще в 1837 році. Найперша пісня про Одесу була вигадана у 1850 х роках саме українською мовою. Перша її строчка звучала так: «А в Одесі добре жити».

Типографія Фесенко. Її засновником був українець Юхим Фесенко, уродженець Чернігівщини. Саме там друкувалися українські книги, а типографія була надприбутковим підприємством. Або згадаємо інженера винахідника Йосипа Тимченка, який потрапив до Одеси з під Харкова.

Одеських українців вважали більш радикальними у порівнянні з київськими та харківськими – адже вони бачили перспективу розвитку саме у самостійницькому русі. Вони боролися за незалежність і проявили себе у 1917-1920 роках, саме тоді більшість з них загинули.

Читайте також: Одеський історик розвінчав 12 найпопулярніших міфів про місто (Частина перша)

Лекція відбулася завдяки ніціативі #ReOpenUkraine The Institute for Central European Strategy
Джерело фото: The Institute for Central European Strategy