Одеська народна читальня: як 133 роки тому з’явилася центральна бібліотека

Будівля була побудована на кошти міського голови Григорія Маразлі — з власної кишені він пожертвував на створення «храму знань» 20 тисяч рублів. На той час це була величезна сума. Для прикладу: автомобіль можна було придбати за дві тисячі. У рік відкриття бібліотеки міська влада виділила на купівлю книжок тисячу рублів. Пізніше бібліотека отримувала щорічну субсидію в розмірі 300 рублів, 200 рублів щомісяця давав Григорій Маразлі.

Спочатку фонд читальні становив 1200 книг, а кількість читачів доходила до 300 осіб на день. Книгу міг отримати кожен охочий. Щоправда, додому книги не видавали — читати їх можна було тільки в залі бібліотеки. Здебільшого відвідувачами читальні були ті, хто не міг купувати книжки: дрібні ремісники, молодь, особи вільних професій і небагаті торговці. Час роботи читальні був зручним для працюючих відвідувачів — з полудня до дев’ятої години вечора. Охочих долучитися до читання було так багато, що незабаром приміщення довелося розширити за рахунок двокласного народного училища.

За всі роки свого існування бібліотека жодного разу не змінювала профілю. Тільки під час Другої світової війни, коли Одесу окупували румунські війська, у приміщенні читальні було відкрито румунський госпіталь.

Наприкінці 1980-х років бібліотека стала «зіркою» кіно — тут зняли кілька сцен із фільму «Дежа вю». Приміщення бібліотеки перетворилося на пекарню, де під виглядом пекаря переховувався американський гангстер. Крім того, тут знімали вісім кінокартин, зокрема «Зелений фургон» і «Біндюжник і король».

Нині читальня носить ім’я Івана Франка, яке бібліотека отримала 1926 року — у десяту річницю від дня смерті українського письменника і філософа.

Джерела: grad.ua, dumskaya.net