Одещина після року деколонізації: що вдалося, що заважає та як рухатися далі

Ключові моменти:

• За рік в Одесі перейменували десятки вулиць, але демонтаж більшості пам’ятників загальмувався через бюрократію та спротив місцевої влади;
• Експерти пропонують посилити повноваження ОВА, заборонити повернення імперських назв і зобов’язати місцеві ради підтримувати просвітництво та наукові дослідження;
• Проблемою залишається вкорінений міф про «російську Одесу» та недостатня обізнаність громадян про українську історію регіону.

Обговорення результатів, проблем і пропозицій щодо подальшого вдосконалення процесу деколонізації відбулося в Одеській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М. Грушевського за участі експертів і громадських діячів.

Спікери дискусії:

• Артем Карташов, голова ГО «Історія.Культура.Демократія», адвокат, член робочої групи при ООДА щодо деколонізації;
• Сергій Гуцалюк, історик, офіцер ЗСУ, член робочої групи при ООДА;
• Ярослава Різникова, голова робочої групи при ООДА, заступниця начальника Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини ООДА;
• Олександр Городілов, представник Одеського підрозділу Українського інституту національної пам’яті (УІНП).

Історичний контекст: міф про «російське місто»

Формування наративу про Одесу як «російське місто» розпочалося після захоплення фортеці Хаджибей російською імперією наприкінці XVIII століття. Царський історик Аполлон Скальковський створив концепцію, що Одеса була «заснована» Катериною II у 1794 році, а до того тут «нічого не було». Цей міф активно підтримувався в Російській імперії, Радянському Союзі та навіть після відновлення незалежності України через офіційні документи, де 2 вересня 1794 року вказувалося як дата заснування міста, попри відсутність історичного указу Катерини II про це.

Радянська влада формувала пантеон «великих одеситів» – літераторів, таких як Ісаак Бабель, Валентин Катаєв, Юрій Олеша, Едуард Багрицький, Ільф і Петров, які жили переважно в Москві й прославляли радянський режим. Будь-які спроби висвітлити діяльність українських чи інших діячів, що протистояли імперії чи СРСР, зазнавали критики та маргіналізації. Російська федерація використовувала ці наративи для просування тези про «російську Одесу» («місто Пушкіна, Воронцова, Бабеля»), що стало інструментом гібридної війни, особливо після 2014 року.

Результати деколонізації в Одесі

Перейменування вулиць

За рік перейменовано значну кількість вулиць, зокрема на честь українських військових, загиблих у війні з Росією, та діячів, які протистояли імперським чи радянським наративам.

Наприклад, вулиця генерала Петрова в Хаджибейському районі стала вулицею Євгенія Танцюри, активіста й бійця «Азову», загиблого в Маріуполі. Вулиця Ільфа та Петрова перейменована на честь сім’ї Глодан, яка загинула від ракетного удару по Одесі, та ін.;

За темою: Вулиця, яка більше не сміється: від Ільфа і Петрова до сім’ї Глодан (відео)

Вшановано українських митців та істориків, архівістів і бібліотекарів, чиї дослідження розкривали українську історію Одеси, попри маргіналізацію.

Загалом 97% нових назв пов’язані з Одесою чи одеситами.

Демонтаж пам’ятників

Демонтувати вдалося лише 4 з 19 пам’ятників, зазначених у розпорядженні. Пам’ятники Пушкіну, Воронцову, радянським генералам тощо ще не демонтовано через бюрократичні перепони та статус «культурної спадщини», наданий у радянські часи.

Проблеми деколонізації

Під час дискусії спікери наголосили, що Одеська міська рада частково саботує виконання розпоряджень ОВА, затягуючи демонтаж пам’ятників і встановлення нових табличок. Наприклад, не розроблено кошториси для демонтажу, а брендбук для нових адресних покажчиків досі в розробці.

Використовуються маніпуляції, апелюючи до ЮНЕСКО та звинувачуючи активістів у «вандалізмі» чи «антисемітизмі». Зокрема, пам’ятник Пушкіну, як наголосили спікери, помилково вважається захищеним ЮНЕСКО, хоча єдиний об’єкт під захистом – пам’ятник Дюку де Рішельє.

Читайте також: Деколонізація в Одесі: конфлікт через табличку переріс у бійку

Що маємо? Недостаню законодавчу базу: Закон про деколонізацію зобов’язує голову ОВА видавати розпорядження, але їх виконання покладено на місцеву владу, яка часто ухиляється. Відсутні механізми примусу. Статус «культурної спадщини» для радянських пам’ятників ускладнює їхній демонтаж, адже потрібна складна процедура виключення з реєстру.

Частина одеситів досі сприймає лише російську версію історії міста, що ускладнює просування українських наративів. Через постколоніальний і постгеноцидний контекст багато одеситів взагалі не знали про українських діячів чи історію боротьби за незалежність, що ускладнює сприйняття нових назв. Інформація про українських героїв Одеси залишалася тільки в наукових працях, недоступних широкому загалу.

Спікери надали свої пропозиції:

Продовження повноважень ОВА:

• Надати головам обласних адміністрацій додаткові 3-6 місяців для завершення деколонізації, оскільки місцева влада не виконала свої зобов’язання за рік;
• Дозволити ОВА самостійно виконувати розпорядження або залучати громадськість, щоб уникнути саботажу місцевих рад.

Захист результатів деколонізації:

• Заборонити повернення назв на честь імперських чи радянських діячів, крім випадків, коли пропонується більш значуща постать;
• Встановити баланс повноважень між місцевою владою та державними органами, щоб міські ради не могли одноосібно встановлювати пам’ятники чи назви, які суперечать державній політиці.

Залучення місцевих бюджетів:

• Зобов’язати органи місцевого самоврядування створювати бюджетні програми для вивчення історії, зокрема боротьби за незалежність у ХХ столітті, щоб зменшити навантаження на державу.

Посилення просвітницької роботи:

• Активізувати поширення інформації про українських діячів Одеси через публічні кампанії, щоб подолати міфи про «російську Одесу»;
• Залучати краєзнавців до вивчення української історії міста, щоб розширити знання про місцеві постаті, які боролися проти імперії чи СРСР.

Як наголосили спікери, рік деколонізації в Одесі показав значний прогрес: перейменовано десятки вулиць на честь українських героїв і діячів, демонтовано кілька пам’ятників. Однак опір місцевої влади, бюрократичні перепони та інформаційні маніпуляції гальмують процес. Законодавство потребує вдосконалення, щоб забезпечити виконання розпоряджень і захистити результати деколонізації. Одеса, як частина України, має утверджувати свою українську ідентичність, вшановуючи тих, хто боровся за її незалежність, і відкидаючи імперські міфи, що століттями спотворювали її історію.

Фото авторки