У залі, де ГО «Захист держави» проводила ветеранський форум, не встигли виставити достатню кількість стільців – люди прибували хвилями. Ветерани з різних районів Одеської області, бійці у відпустках, тренери, юристи, психологи, родини захисників. В рамках програми «Тримаю твій тил» презентували нові можливості для працевлаштування, навчання, фізичної і психологічної реабілітації. Але вже з перших виступів стало зрозуміло: це спроба чесно проговорити те, що накопичувалося роками, – від бюрократичних бар’єрів до банальної відсутності пандусів.
Блок про працевлаштування виявився одним із найгостріших. Бо питання забезпечення родин є дуже болючим для багатьох захисників після фронту. За даними Центру зайнятості, кількість ветеранів, що звертаються в пошуках роботи чи навчання, невелика. А тих, що вирішують взяти державний грант на відкриття власної справи, ще менше. За минулий рік тільки 100 захисників та членів їхніх родин в Одеській області зважилися на такий крок.
Директорка Одеської філії Центру зайнятості Тетяна Канава говорить без «офіціозу»:
«Ми очікували значно більше звернень від ветеранів. Маємо близько тисячі по області – це катастрофічно мало. При тому, що ринок праці зараз дуже активний, вакансій багато, є програми перекваліфікації, навчання, гранти від 200 тисяч до мільйона гривень на бізнес. Але люди або не знають про ці можливості або не вірять, що система працює для них».
Вона пояснює, що центр зайнятості може дати не «чарівну кнопку», а інструменти:
«Ми не можемо одним кліком знайти роботу. Але можемо допомогти людині зрозуміти, що їй підходить, опанувати нову професію, отримати фінансування на власну справу. Ветерани мають колосальну дисципліну і мотивацію – і саме вони можуть стати ядром малого бізнесу. Ми вже бачимо, як подружжя беруть гранти один за одним, відкривають кав’ярні, майстерні, сервісні центри. Це нова економіка, і її ядро – ветерани».
Тему грантів для ветеранів продовжує керівник ГО «Захист держави» в Одеській області Олексій Земляний:
«Як підприємець з багаторічним досвідом, я впевнений, що створювати роботу набагато краще, ніж її шукати. Тому одне з головних завдань цього форуму – допомогти нашим захисникам реальними діями. Наші воїни – відповідальні та цілеспрямовані патріоти. Коли вони відкривають власну справу, вони не тільки забезпечують себе, але й залучають до своїх команд побратимів. Це найкращий спосіб розвитку економіки. Ми домовилися з Центром зайнятості про підтримку ветеранів в отриманні грантових коштів на відкриття власної справи. ГО «Захист держави» безкоштовно надаватиме їм допомогу в написанні бізнес-планів, навчанні і, найголовніше, менторський супровід після отримання гранту, включно з модульними програмами з фінансової звітності, реклами та маркетингу».
Після цих виступів кілька військових і дружин фотографують слайди з інформацією про гранти, менторські та навчальні програми. Частина людей одразу підходить із питаннями про конкретні кейси.
Ще одна з найемоційніших ліній форуму – реабілітація через спорт. Про неї учасники заходу говорили не теоретично, а з власного досвіду.
Каріна Осадченко, гравчиня національної ампфутбольної збірної, говорить:
«Коли я втратила ногу, мені здавалося, що життя закінчилося. Перше тренування було страшнішим за будь-який іспит. Але саме тоді я відчула: я ще можу. Я можу рухатися, змагатися, перемагати. І коли до нас приходять ветерани з ампутаціями, тяжкими травмами, контузіями – вони часто не вірять у себе. А через пів години на тренуванні ти бачиш, як змінюється вираз обличчя. Спорт повертає контроль над власним життям».
Розповідає пані Каріна і про інший бік реальності:
«У нас досі є спортзали, де ветерану фактично кажуть: ви лякаєте клієнтів. Людина з протезом, яка відважилась вийти з дому, чує: може, займайтеся вдома? У 2025 році це звучить дико, але ми маємо такі історії. І поки вони є – говорити про сучасну реабілітацію дуже складно».
Олександр Вороновський, керівник адаптивного спортивного центру, говорить жорсткіше:
«До нас прийшов підполковник, який підірвався біля Маріуполя. Він пробував ходити по звичайних залах – і чув від персоналу: навіщо ти сюди приходиш, нам важко на це дивитися. Людина, яка ризикувала життям за країну, не могла знайти в місті зал, де її не виганяють. Тоді ми зрозуміли: поки не створимо свій простір, де ветеран у безпеці, нічого не зміниться».
Вони зробили центр власними силами – без грантів і донорів.
Сьогодні там безкоштовно займаються 60 дітей військових та переселенців, тренуються ветерани й діючі військові. Є зал бойових мистецтв, добудовується інклюзивний тренажерний зал.
«Це не бізнес. Це питання совісті, – каже Вороновський. – Перші тренування завжди найважчі: людина боїться болю, боїться виглядати слабкою, боїться інших. Через тиждень починаються жарти. Через місяць люди приводять друзів. Це означає, що простір став безпечним. А там, де є безпечний простір, починається справжня реабілітація».
У роздягальнях таких залів, додають ветерани, відбувається головне: розмови про біль, безсоння, агресію, страх. Те, про що не завжди скажеш психологу, але скажеш тому, хто пережив те саме.
Ілля Пилипенко, ветеран морської піхоти, співзасновник ГО «Вільні воїни» та учасник Invictus Games, говорить про іншу сторону спортивної історії – пошук себе.
«Після поранення ти не розумієш, хто ти. Раніше – військовий, морпіх. А тепер хто? Для мене Ігри Нескорених стали точкою відліку. Там тебе не питають: що з тобою сталося, як ти втратив ногу? Там ти – спортсмен. Людина, яка бореться, а не об’єкт жалю».
Проблема починається після повернення:
«Ти приїжджаєш додому з цим досвідом і розумієш, що в місті немає де тренуватися. Нема залів для волейболу сидячи, нема баскетболу на візках, нема тренерів, які розуміють специфіку ампутацій. Люди хочуть, але не знають, куди йти. Тому ми почали створювати свої команди, свої ініціативи. Бо якщо не ми, то хто?»
Його слова викликають у залі особливу реакцію – не аплодисменти, а глибоке мовчання з кивками. Це тема про ідентичність, яку складно виміряти цифрами.
Освітній блок показав іншу перспективу – ветерани не тільки отримувачі послуг, а й ті, хто формує нове покоління.
Сергій Козаченко, ветеран і помічник ректора Одеського університету внутрішніх справ, розповідає:
«У нашому університеті працює 17 ветеранів з інвалідністю. Це люди, які втратили здоров’я, але не втратили силу. Вони не просто працевлаштовані. Вони передають досвід. Курсанти слухають їх не тому, що «так треба», а тому, що перед ними люди, які знають, що таке бій, страх, рішення за секунди. Цього не вчать у підручниках».
Університет також запровадив програму повернення коштів за контрактне навчання для дітей військових, а ще – безкоштовну адаптивну автошколу.
«Якщо людина мала права до поранення, а тепер потребує адаптованого керування – ми це забезпечуємо. Це не благодійність, це елементарна повага», – підкреслює Козаченко.
Піднімали на форумі і в його кулуарах болючу тему інклюзивного простору. Представники громадських організацій наголошують: завдання держави та місцевих громад – створити комфортне середовище для ветеранів.
Ангеліна Любчак, очільниця ГО «Родина янголів світла»:
«У мене є підопічні, які фізично не можуть спуститися з п’ятого чи шостого поверху без ліфта. Це не відсутність мотивації, це домашній полон. Ми можемо скільки завгодно говорити про пандуси й інклюзію, але поки людина не може покинути квартиру – усі ці слова нічого не варті».
Далі звучить те, що давно витало в повітрі:
«Районні ветеранські офіси – критично необхідні. Людина не повинна долати пів міста на милицях, у маршрутці без пандуса, щоб потрапити до кабінету на третьому поверсі без ліфта. Ветеран не має витрачати сили на боротьбу з інфраструктурою. Його завдання – відновлення, адаптація, побудова нового життя. А зараз виходить навпаки».
Тему доступності піднімає і голова ГО «Захист держави» в Одеській області Олексій Земляний, наголошуючи: питання не в окремих випадках, а в системності.
«Ми бачимо, де проблема, бо ми поруч. Але нам потрібна відповідь від державних структур. І я скажу чесно: вона є, але дуже повільна. Потрібно більше швидкості. Більше рішень. Менше паперів. Тому що люди не можуть чекати роками. У когось немає цих років».
Він також підкреслив, що без системної інформаційної роботи всі програми залишаться мертвою літерою:
«Якщо не буде інформаційної роботи, не буде системи. Людина повинна отримувати інформацію про права, програми, можливості не від знайомих у Viber, а офіційно. Через районні осередки, через ком’юніті-центри, через громади. Без цього ми не зрушимо з місця. Коли ветеран каже, що він три місяці не може знайти інформацію про протези чи про посвідчення УБД – це не проблема ветерана. Це проблема системи. І це потрібно змінювати не колись, а зараз».
Окрема частина дискусії стосувалася медичної допомоги та протезування. Зал реагував на цю тему особливо болісно.
«Черги величезні. Хтось чекає три місяці, хтось рік. Я знаю хлопців, які відклали протезування, бо не могли пробитися через систему, – каже Каріна Осадченко. – Проблема не в тому, що немає програм. Вони є. Але люди не знають, з чого почати. Людина після поранення не повинна ночами сидіти в інтернеті й вивчати, як оформити документи. А вона сидить. Бо держава не приходить до людини – чекає, доки людина сама знайде дорогу до кабінету».
З залу лунають короткі репліки:
Це не офіційні виступи – це голос із місць, який часто лишається за кадром.
Наприкінці офіційної частини ніхто не поспішав до виходу. Люди стояли купками, обмінювалися телефонами, питали одне в одного про досвід протезування, записували контакти юристів і психологів. Тренери домовлялися про нові групи, волонтери – про спільні поїздки до госпіталів.
Такі форуми потрібні для того, щоб:
Саме тут стає видно справжню картину – не у звітах, а в живих реакціях.
Форум завершується, але розмови тривають.
Одеса ще тільки формує свою ветеранську політику – не на папері, а в живих зустрічах, таких, як ця. І той факт, що зал був переповнений, означає одне: цей шлях уже розпочато. І зупинятися ніхто не збирається.
Читайте також: «Кибервойна продолжается каждый день»: как защитить себя и государство в эпоху цифровых атак
Процес вступу до приватних шкіл починається за 12–18 місяців до бажаного року навчання. Більшість шкіл… Read More
Завтра, у вівторок, 2 грудня 2025 року, у зв’язку з аварією та необхідністю проведення ремонтних… Read More
З ранку 1 грудня рух на трасі Одеса–Рені виявився майже повністю паралізованим. Через зупинку роботи… Read More
КП «Чорноморськводаканал» оголосив великий тендер на реконструкцію великої ділянки водопровідної лінії до рибного порту в… Read More
Після тривалої перерви узбережжя Чорного моря в Затоці знову виявилося забрудненим мазутною речовиною. Фахівці вже… Read More
У грудні мобільні медичні бригади знову виїжджають у громади Одеської області. Це шанс безкоштовно пройти… Read More
