Новорічні історії з Одеси: біля канапи з Оленою Концевич та в Ізраїлі з Володимиром Комаровим

Яким буває найпам’ятніший Новий рік? З веселим товариством – чи раптовою самотністю? Зі святковим безумством – чи з повчальною мораллю? З телевізором та політиками, по-домашньому – чи у дорогому ресторані, у колі шанованих людей? Всі ми зустрічаємо Новий рік по-різному…

Біля палаючої канапи

Олена Концевич, радіоведуча

Це трапилося у моїй старій квартирі, де зазвичай збиралися компанії на Новий рік. Там була стародавня канапа-книжка, на якій залишалися переночувати і творили все що завгодно багато поколінь людей. Ніжки канапи підкосилися, колір її вже неможливо було визначити на око. Старожили пам’ятали, що колись вона була вишнева.

Канапа стояла в незручному місці, квартира була маленька, і раптом наша компанія задумала поставити ялинку. Але поставала дилема: куди подіти канапу? Жінки кричали, що ялинка потрібна, і вони перемогли. Жінки пішли по ялинку. Поки чоловіки рухали канапу туди-сюди і метикували, як це влаштувати, вони, звичайно, напилися. Я тим часом мазала бутерброди і спостерігала за процесом. І ось повертаються жінки, а п’яні мужики обурюються: де ялинка?

А ялинка внизу, кажуть жінки, бо третій поверх. Чоловіки виходять оглянути ялинку і одразу розуміють, що вона величезна. Тобто якщо ялинка й увійде до квартири, то не те що канапу, а нам усім місця ледве вистачить. Тітки обурюються, чому досі не вирішено проблему канапи. Чоловіки заперечують, що все вже продумали, але навіщо щось робити, поки ялинки немає? Зрештою вирішуємо, що будемо як італійці – виставимо канапу на вулицю, а там уже й ялинку впхнемо.

Щоправда, поки ми несли канапу, хтось спер нашу розкішну ялинку з-під під’їзду. Тобто тепер уже й сидіти нема на чому, і ялинки немає. Дівчата ридають, матроси сміються. Грошей теж немає, бо витратилися на ялинку, а мужики встигли на нервах випити всі запаси горілки, тож на святкування є пара пляшок шампанського та мої бутерброди зі шпротами. Вирішили прихопити все, що є, та вийти зустрічати Новий рік надвір.

Мороз лютий, бредемо кудись, сумно жуємо бутерброди, і тут зустрічаємо іншу компанію. І ці хлопці – студенти з ближнього гуртожитку – радісно повідомляють, що щойно знайшли дивовижну канапу. Наші п’яні мужики починають нашіптувати один одному, що це ж наша канапа, а студенти зараз її зіпруть! Про те, що ми самі викинули, вже не згадують. Тож вони потай відходять і… підпалюють канапу, щоб її не вкрали!

У результаті ми, об’єднавши компанії, вже дружно водили хороводи навколо палаючої канапи, яка замінила ялинку. І навіть студенти вже не ображалися.

Щоправда, доля ялинки так і залишилася нез’ясованою…

Раніше ми публікували розповідь Євгена Голубовського про зустріч Нового року у компанії з Михайлом Жванецьким.

На ящику з реквізитом

Володимир Комаров, актор

Був у мене дуже дивний Новий рік. Відомо ж, що у свята працюють шофери, злодії та актори. Так ось, ми працювали в Ізраїлі, в якомусь ресторані виступали на святі. І дали нам під гримерку кімнату, в якій нічого не було, крім столу та двох стільців, щоб забігти та переодягнутися по-швидкому.

І ось за 15 хвилин до Нового року я там сам, готуюся до виходу, і раптом світло вирубується. Я сиджу в повній темряві і чекаю, що якось увімкнуть назад. Але нічого не відбувається. Зрештою чую вже бій курантів, відкорковують шампанське, десь там усі вітають одне одного… А я сиджу сумний на ящику з реквізитом і думаю: що робити, якщо до кінця свята про мене так ніхто й не згадає?

Одне тішить: прикмета про «як зустрінеш, так і проведеш», того року, дякувати Богу, не спрацювала!

Раніше ми розповідали, як зустріти новий 2022 рік, щоб догодити Блакитному водяному Тигру.