Нові назви вулиць: Академік Липський подарував одеситам йод та мармелад

Йод та агар для одеситів

Почнемо з того, хто такий Володимир Іполитович Липський (1863-1937). Хтось, почухавши ріпу, може сказати: та чув я, ботАн такий був. Ні, шановні, це був знаменитий учений-ботанік, член – кореспондент Академії наук СРСР (з 1928), академік АН УРСР (з 1919), її віце – президент у 1921–1922 та президент у 1922–1928. Один із організаторів АН УРСР.

Родом він селянин із Рівненської області. Закінчив Київський університет у 1886 році. Після цього брав участь у численних наукових експедиціях по Поділля, Бессарабії, Криму, Кавказу та Середньої Азії. Особливо докладно вивчав флору високогірних районів Середню Азію, причому у багатьох із цих районів він побував першим із ботаніків. Результатом експедицій стали понад тридцять наукових праць та монографій.

З 1928 року Липський – директор Ботанічного саду в Одесі. Під час роботи в Одесі він зробив великий внесок у пожвавлення наукової роботи саду та його розширення, виховання молодих вчених.

У 1927-1930 роках В.І. Липський вивчав водорості Чорного моря, досліджував вплив морської флори на виникнення та осадження солей, брав участь у роботах Українського інституту з каучуку та каучуконосів.

Особливу увагу він приділяв дослідженню філофори червоної. Ця водорість стала матеріалом для виготовлення йоду та агар-агару (з нього роблять, серед іншого, мармелад), які на той час ввозили з-за кордону.

Так звані йодні експедиції на Чорному морі були проведені у 1930-1931 роках. і в результаті в 1931 завдяки діяльності Володимира Липського в Одесі був відкритий перший на території України йодний завод.

Липський працював директором Одеського ботанічного саду до 1933 року. У 1936 році він здійснив останню наукову поїздку – до Узбекистану та Туркменістану. Помер 1937 року в Одесі. Його ім’ям названо понад 40 видів рослин.

Читайте також: Від болгарського «Леніна» до київського князя: історія трьох назв одеського проспекту

Автор “Апофеозу війни”

Далі – про те, хто такий Василь Верещагін. Василь Васильович – російський живописець, один із найвідоміших художників-баталістів другої половини XIX століття.

Народився 1842 року. Щодо перейменування в Одесі топоніму – це на виконання нашого закону про деколонізацію. «Дура лекс – сед лекс» говорили римляни (закон суворий, але це закон).

Скажу чесно: мені дуже подобаються картини, що належать пензлю цього видатного майстра. Але ось на його батьківщині, в нинішній ерефії, на мою думку, мало хто замислюється про його спадщину.

А треба було б кожному призовнику в їхніх військкоматах обов’язково зробити наколку. Ні, не традиційну там «Не забуду рідну матір і батька – мазурика». А на всю спину – картину Верещагіна «Апофеоз війни».

І нехай розуміє, бугай сарайний, що там, на горі черепів, і його «недолугання» легко опинитися може. Та що там може – обов’язково виявиться! І на лобі кожному їхньому призовникові «татуху» набити: «13 квітня 1904 року, Порт-Артур».

Це дата та місце загибелі Василя Верещагіна. Загибель, а не смерть! Загибелі на війні, яку «велика росія» про…рала маленькій Японії. Художник-баталіст був на борту броненосця «Петропавловськ» разом з адміралом Макаровим, коли судно наскочило на японську міну і пішло на дно.

«Петропавловськ» був флагманом Тихоокеанської ескадри і брав участь у боях із японським флотом. 13 квітня 1904 року броненосець підірвався японською міні на зовнішньому рейді Порт-Артура і затонув. Громадина – 11 з половиною тисяч тонн водотоннажність, 110 метрів довжини!

Втрата корабля стала трагедією для російського флоту. Маленька, але удаленька Японія надерла дупу як величезної, так і бездарної росії. Висновків із трагедії там робити не вміють. Маленька, і удаленька Україна через століття майстерно «засудила» флагман чорноморського флоту ерефії – крейсер «москва». Слава Україні!