20 листопада виповнюється 77 років від початку Нюрнберзького процесу, на якому судили ватажків фашистської Німеччини. Це був перший в історії суд над військовими злочинцями. Він став відправною точкою для таких процесів і сьогодні. Є реальна надія, що трибунал, подібний до Нюрнберзького, відбудеться над тими керівниками Російської Федерації, хто розпочав агресивну та загарбницьку війну проти України.
Спроба судового покарання військових злочинців було зроблено ще роки Першої світової війни. З того часу на міжнародному рівні все частіше почала висловлюватися думка, що керівники країни мають нести відповідальність за політику, яка призвела до злочинних дій. Крім того, пропонувалося розглядати і саму війну як злочин.
До початку Другої світової війни визначення військових злочинів ще не було, хоча вже існувало поняття «закони та звичаї війни». На початку 1942 року представники дев’яти окупованих країн Європи – Бельгії, Чехословаччини, Греції, Люксембургу, Нідерландів, Норвегії, Польщі, Югославії та Франції – провели в Лондоні конференцію, де обговорювали питання покарання ватажків фашистської Німеччини. При цьому йшлося про притягнення до відповідальності не лише тих, хто чинив злочини, а й тих, хто їх організовував. Багато хто пропонував розстріляти нацистський уряд на місці, проте пізніше, на Ялтинській конференції, було вирішено створити Міжнародний військовий трибунал, щоб продемонструвати верховенство права.
Нюрнберзький процес став головним міжнародним судовим процесом проти керівників гітлерівського режиму. Судочинство здійснювалося згідно зі Статутом Міжнародного військового трибуналу. Обвинуваченими на процесі стали 24 найвищі нацистські керівники. Їм були пред’явлені звинувачення за чотирма пунктами: плани нацистської партії, що включають агресію проти миру, злочини проти миру та безпеки людства, військові злочини та злочини проти людяності.
Більшість нацистських злочинців було заарештовано, але не всі одержали заслужене покарання. Гітлер, Гіммлер і Геббельс наклали на себе руки, Мюллер і Борман втекли. З тих, кого було заарештовано, до суду не дожив Лей, напередодні страти отруївся також Герінг.
Від кожної країни – Великобританії, Франції, США та СРСР – працювала прокурорська команда. Радянська команда працювала виключно за вказівками із Москви і була складена з учасників показових процесів над «ворогами народу». Через традиційну радянську бюрократію багато рішень західні прокурорські команди встигали прийняти без радянської сторони.
На процесі усі обвинувачені мали адвокатів. В останньому слові жоден підсудний не попросив у суду пощади, а деякі взагалі заявили, що їхня совість чиста. Більшість підсудних не вважали себе військовими злочинцями, проте вважали такими своїх колег. Винними себе визнали лише кілька людей — Зейсс-Інкварт, Франк, Кейтель та Шпеєр.
Обвинувальний висновок містив 65 сторінок. Усі обвинувачі, крім американського, вимагали страти всім підсудних, без винятку. У результаті Міжнародний військовий суд засудив до страти через повішення Герінга, Бормана (заочно), Кальтенбруннера, Ріббентропа, Кейтеля, Розенберга, Франка, Фріка, Штрейхера, Заукеля, Зейсс-Інкварта, Йодля. Різні тюремні терміни отримали Гесс, Функ, Редер, Ширах, Шпеєр, Нейрат, Деніц. Виправдані були Фріче, Папен та Шахт. Уникнув покарання також Крупп, оскільки впав у маразм ще до початку суду.
Засуджених до страти повісили у тюремному спортзалі в ніч проти 16 жовтня. Під час страти були присутні вісім журналістів — по два представники кожної країни. Виконав вироки у виконанні американський сержант Джон Вудс. Смерть злочинців була легкою. Як пізніше розповідав Вудс, Ріббентроп, Йодль і Кейтель мучилися в петлі по кількаку хвилин, а Штрейхера довелося додушити руками. Страта зайняла трохи більше півтори години.
Тіла страчених злочинців сфотографували одягненими та оголеними, загорнули в матрац і разом із останнім одягом та мотузкою поклали у труну. Кожна труна була опечатана. Злочинці були кремовані у Мюнхенському крематорії. За різними версіями їх попіл був розвіяний у повітрі або висипаний на сільській дорозі в потік дощової води.
Після головного Нюрнберзького процесу пройшли ще 12 так званих малих Нюрнберзьких процесів, під час яких на лаві підсудних опинилися нацистські діячі меншого масштабу.
Сьогодні так і хочеться провести паралель між нинішньою агресією Росії та агресією фашистської Німеччини вісімдесят років тому. Так само, як і тоді, міжнародне співтовариство вже готове належним чином відреагувати та покарати військових злочинців. Усі, хто так чи інакше чинив військові злочини, сьогодні мають всі шанси потрапити на лаву підсудних Гаазького трибуналу.
Коли вперше з’явилася ідея процесу над нацистськими злочинцями в Нюрнберзі, мало хто вірив, що підсудними виявляться Герінг або Ріббентроп. Так само, як у 1993 році ніхто не думав, що обвинуваченим у Гаазі виявиться Мілошевич. Тому багато міжнародних політологів і правознавців вважають, що Путіну навряд чи вдасться уникнути покарання, проте найімовірніше такий розвиток подій тільки після зміни влади в Росії. Втім, це теж далеко не фантастика: у ближньому колі російського диктатора вже є інакодумці й ті, хто не погоджується з тим, що відбувається. Якщо зміна влади в Росії таки відбудеться, то трибунал, на якому в ролі обвинувачених виступлять Путін, Шойгу, Суровіхін та інші, а також правовірні російські пропагандисти, цілком може відбутися. До речі, нагадаємо: ще кілька місяців тому колишній прокурор трибуналу ООН Карла дель Понте закликала видати ордер на арешт Путіна.
Ким були обвинувачені в Нюрнберзі?
Герман Герінг, командувач військово-повітряними силами Німеччини.
Рудольф Гесс, заступник Гітлера з керівництва націонал-соціалістської партії.
Йоахім фон Ріббентроп, міністр закордонних справ.
Вільгельм Кейтель, начальник штабу верховного головнокомандування.
Роберт Лей, голова трудового фронту.
Ернст Кальтенбруннер, начальник головного управління імперської безпеки.
Альфред Розенберг, рейхсміністр у справах східних територій.
Ганс Франк, глава окупованої Польщі.
Вільгельм Фрік, міністр внутрішніх справ рейху.
Юліус Штрейхер, головний редактор газети «Штурмовик».
Вальтер Функ, міністр економіки.
Ялмар Шахт, міністр економіки до війни.
Густав Крупп, глава концерну «Фрідріх Крупп».
Карл Деніц, грос-адмірал, за заповітом Гітлера — його наступник.
Еріх Редер, головнокомандувач військово-морським флотом.
Бальдур фон Ширах, глава гітлерюгенда, гауляйтер Відня.
Фріц Заукель, гауляйтер Тюрінгії, генеральний уповноважений з використання робочої сили.
Альфред Йодль, начальник штабу оперативного керівництва.
Мартін Борман, особистий секретар Гітлера (звинувачувався заочно).
Франц фон Папен, рейхсканцлер, посол в Австрії та Туреччині.
Артур Зейсс-Інкварт, рейхскомісар Нідердландів.
Альберт Шпеєр, міністр озброєнь.
Костянтин фон Нейрат, намісник у Богемії та Моравії.
Ганс Фріче, керівник відділу друку та радіо в міністерстві пропаганди.
Ще один прецедент: процес над японськими військовими злочинцями
У сучасному світі стабільний та швидкісний інтернет дуже важливий для виконання бізнес-завдань та повсякденного користування.… Read More
В Одесі правоохоронці затримали завідувачку одного з відділень "Дитячої міської клінічної лікарні №3". Її підозрюють… Read More
22 листопада 1954 року, тобто рівно 70 років тому «скопитився» Андрій Януарович Вишинський. «Фі!», —… Read More
У частині Приморського району Одеси у п'ятницю, 22 листопада 2024 року, тимчасово відключать воду. Причина… Read More
В ЮНЕСКО дали відповідь на гучний «Одеський лист», в якому противники деколонізації топонімів, названих на… Read More
Завтра, у п'ятницю, 22 листопада 2024 року, в Україні та, зокрема, в Одесі та Одеській… Read More
