За офіційними даними, нині в полоні утримуються близько 700 українських військових, які захищали «Азовсталь», включно з бійцями «Азову». Серед них і заступник командира «Азову» Анатолій Грицик з Кодими. Про те, як родина бореться за його повернення додому, які тортури і знущання переживають полонені, розказала «Одеському життю» сестра воїна Наталія Грицик.
Ключові моменти:
Нагадаємо, Анатолій Грицик знаходиться у російському полоні з травня 2022 року. Окупанти ув’язнили його на Донеччині як заступника командира полку «Азов», хоч він вже тривалий час був на пенсії.
Його послужний список заслуговує на повагу серед українців та викликає агресію у ворогів.
Анатолій у 2014-му став на захист цілісності держави. Тоді він приступив до обов’язків заступника командира полку «Азов». Разом із підлеглими він бував під обстрілами. Мав тяжкі поранення. І завжди цінував міцний характер та витримку хлопців, з якими виконував бойові задачі.
Анатолій Грицик був загартований у боях: брав участь у бойових діях в Югославії та Боснії. Віддано служив народу України і залишається вірним сином своєї країни. Має подяки, нагороди, серед яких медаль «За бездоганну службу» III ступеня. Все це при арешті було вилучено.
І хоча у 2018-му він вийшов у відставку, бо далося взнаки поранення, його судили та утримують у полоні як військовополоненого.
На початок широкомасштабного вторгнення Росії Анатолій Грицик разом із дружиною жили у місті Мангуш та тримали малий бізнес. Це не завадило окупантам арештувати подружжя, піддавати знущанням та тортурам і, відпустивши, наступного дня знову закрити у СІЗО і знову нещадно бити. Через 45 діб дружину відпустили, а над Анатолієм продовжували знущатися, вигадуючи найжахливіше катування.
Парадокс у тому, що українська сторона розглядає полон Анатолія як утримання цивільної особи, а Росія влаштувала над ним судилище як над одним із командирів «Азову».
Відтоді як воїн потрапив у полон, про місце його перебування рідні дізнавалися і дізнаються по своїх каналах і повідомляють державним службам та міжнародним організаціям.
На жаль, ні Національне інформаційне бюро 16-48, ні Координаційний штаб, ні Служба безпеки України та Міжнародний Червоний Хрест жодного разу не надали родині допомоги в пошуках Анатолія. До судилища його і таких, як він, утримували у Ростовському СІЗО. Над ними знущалися та тижнями не годували. Втім, як і сьогодні у СІЗО Новочеркаська.
«Одеське життя» публікувало, що судилище над 22 військовополоненими з полку «Азов», які захищали Маріуполь, почалося 14 червня 2023 року. Суд визнав їх винними і, зокрема, Анатолія Грицика засудив до 19 років позбавлення волі у виправній колонії суворого режиму. Ба більше, зазначено, що термін відбування покарання має обчислюватись з дня вступу вироку у законну силу, а не з того дня, як його було заарештовано.
На сьогодні він знаходиться у Новочеркаському СІЗО. Його утримують в одиночній камері і піддають тортурам щодня. З особливою жорстокістю росіяни знущаються над «азовцями».
І знову ж, про його місцезнаходження дізнались рідні, повідомивши Міжнародний Червоний Хрест. Проте через деякий час Наталії, сестрі Анатолія, зателефонував представник міжнародної організації зі словами: «Там такого немає».
– Телефонували мені з Міжнародного Червоного Хреста і сказали, що такий в Новочеркаському СІЗО не значиться. Я відправила їм кипу документів, що мій брат там є. Зараз через адвоката зробила запит до Новочеркаського СІЗО, щоб надати документи в Координаційний штаб і в Міжнародний Червоний Хрест, що Грицик Анатолій наразі знаходиться у цьому СІЗО, бо в них він не підтверджений. Їздила 19 квітня до Києва, спілкувалася з представником ОБСЄ. Там взяли інформацію і все. У мене складається враження, що ніхто за нього не бореться і не збирається повертати додому, в Україну! – говорить пані Наталія.
Хлопці, які повернулися з полону, розповіли рідним Анатолія Грицика, що лікарі у нього виявили гепатит С. З одиночної камери, яка має жахливий стан, його не взяли до лікарні і не збираються його лікувати. Навіть забирають ті ліки, які йому через знайомих передають рідні.
– Як нам повідомили, його постійно б’ють. Б’ють в пах. У нього ще з нирками проблеми, всі ребра поламані, на одній руці пальці майже не працюють. Його бачили кілька днів тому. Зараз приймає знеболювальні, які йому вдалося передати. Після кожного катування Толя ледве живий. І хоч брат мужньо переносить російські тортури, у мене серце обливається кров’ю, адже ресурси людського організму не безкінечні, – бідкається Наталія.
– Люди, які знаходяться на тій стороні, наражають себе на небезпеку, повідомляючи нам про місцезнаходження наших рідних, про їхнє здоров’я. Здається, що владні структури не стараються віднайти кожного нашого полоненого, а лише чекають від нас якихось нових фактів. У них же є якісь важелі впливу для отримання достовірної інформації. Ми здобуваємо інформацію самі і подаємо її до Червоного Хреста та до Координаційного штабу.
На жаль, обмін йде дуже малими групами, а наших людей у полоні надзвичайно багато і серед них безліч хворих. І хто знає, чи всі вони повернуться додому… Багато полонених в російських тюрмах завершують життя самогубством. Подивіться, які змучені наші хлопці і дівчата, що пройшли крізь російські катівні. І які вгодовані російські військовополонені. Хіба це справедливо? – розмірковує Наталія.
Апеляційна скарга на вирок Південного окружного воєнного суду була подана адвокатом 26 березня 2025 року. Вже більше року Анатолій Грицик з групою полонених чекає засідання апеляційного суду. Вони другі на черзі. Проте російська сторона не поспішає розглядати дану скаргу.
Як розповідає сестра Анатолія Грицика, рідним полонених стало відомо, що Росія хоче за «азовців» «дуже багато». Україна не готова «заплатити» таку ціну. Їм кажуть потерпіти.
– Полон – це пекло, це страшне випробування не тільки для мого брата, а й для всієї нашої сім’ї. Тим більше, невимовно боляче і прикро, коли наштовхуєшся на стіну байдужості, невідомості. Але попри розпач мусиш зібрати себе і знову боротися за брата та за таких, як і він, полонених українців, – зізнається Наталія.
Ворог всіляко намагається не давати офіційного підтвердження, що Анатолій Грицик у їхньому полоні, адже без офіційного підтвердження його не внесуть до списків на обмін. А це дає змогу знущатися над полоненим «азовцем». Хоча про обмін нині, на жаль, і не йдеться.
Заради того, щоб прискорити цей процес, який дасть воїну шанс на життя, держава має передати інформацію Міжнародному Комітету Червоного Хреста про місце перебування Анатолія Грицика разом із даними про стан здоров’я для включення до списків на обмін як людини, що потребує особливої уваги. Та поки що тільки його рідні б’ються, як риба об лід…
Читайте також:
Під час засідання ТСК ексмер Одеси розповів про своє давнє знайомство з бізнесменом Міндічем і… Read More
В одеській мерії відбулося чергове оновлення керівництва — управління з фізичної культури та спорту тимчасово… Read More
«Його, мабуть, уже вбили». «Сам винен, що пішов на війну». Такі слова чують люди, які… Read More
На одних полях — вода по коліна, на інших — критичний дефіцит вологи. Одещина пережила… Read More
Коли почалась повномасштабна війна, одеська акушерка-гінекологиня Світлана Галич добровільно змінила пологову залу на фронтовий шпиталь.… Read More
В Одесі обговорюють розвиток сонячної енергетики для забезпечення стабільної роботи лікарень та критичної інфраструктури. Міська… Read More
