«Не та пам’ять»: як надгробки для героїв розкололи одеську громаду

Трохи передісторії

Вдови та матері захисників збиралися під стінами мерії, привертаючи увагу до цього питання, ще з 2023 року. Ці жінки знайомилися та обмінювалися контактами на Західному кладовищі, куди приходили пом’янути загиблих рідних. Зрештою саме з кола цих людей було створено ініціативну групу при міськраді. Вони разом вивчали світовий досвід та українські традиції військових поховань, досліджували можливі матеріали та ціни, збирали побажання родичів.

Процес добігав кінця, громадськість ось-ось мала побачити результати плідної роботи, а загиблі воїни – отримати гідну шану. 3 квітня відбулися громадські обговорення за участі 144 родин загиблих. Хоча в попередній роботі брали участь 426 сімей, за правилами голосувати
3 квітня могли тільки люди з одеською реєстрацією. На жаль, таким чином відсіялося чимало сімей загиблих воїнів, які мешкають в Лісках, Авангарді та інших передмістях.
І все ж таки присутні родичі загиб­лих обрали остаточний вигляд надгробків: сіро-чорні гранітні, у двох варіантах (хрест і стела). Рішення було ухвалено більшістю голосів: 126 «за», 14 «проти».
І тут понеслося…

Що ж сталося 3 квітня?

На громадських обговореннях 3 квітня раптом з’явилася відома одеська депутатка Ольга Квасніцька. Вона виступила з доволі емоційною промовою: надгробки, що були обрані родинами загиблих, депутатка порівняла з похованнями ворога, а сіро-чорні кольори оголосила кольорами «радянського некрополю». Квасніцька вимагала світлих надгробків задля світлої пам’яті.

Промову Квасніцької зустріли дружнім вигуком «Ганьба! Ганьба!». Здається, на цьому можна було б і закінчити історію. Однак виступ депутатки виявив остаточний розкол всередині самої ініціативної групи.
Родичі загиблих фактично розділилися на два табори: громадська організація (ГО) «Родина янголів світла» на чолі з Ангеліною Любчак та Іриною Орлянською — і громадська організація «Живі в серцях» на чолі з Олесею Суховерховою та Ольгою Лапочкіною. «Родина янголів світла» підтримує позицію Квасніцької та вимагає перегляду результатів голосування. «Живі в серцях» наполягають, що всю роботу вже проведено та рішення ухвалено.

Різниця у світогляді?

Опоненти сходяться в тому, що предметне обговорення тягнеться вже 2,5 роки. І в тому, що від початково запропонованого владою варіанту (повністю чорні надгробки 140 на 120 см) пройдено чималий шлях і розглянуто десятки варіантів.

Представниці ГО «Живі в серцях» розповідають, що білий камінь теж попередньо розглядався на загальному голосуванні (серед всіх сімей) у трьох варіантах: білий граніт, світлий пісковик чи терраццо, який по суті є штучним бетоном. При цьому білий граніт (і білий мармур) було відкинуто як занадто дорогий. Пісковик визнали проблемним: від родин загиблих воїнів у Тернополі жінки дізналися, що тамтешні хрести з пісковика за два роки встигли вкритися пліснявою та плямами, тобто наразі аж ніяк не виглядають «світлою пам’яттю». Терраццо викликає у родичів неприємні асоціації, бо нагадує нашу приказку на адресу ворога: «Земля їм бетоном!». На погляд ГО «Живі в серцях», світло-сірий граніт із чорним «задником», обраний на голосуванні, відповідає вимогам родичів. Сірий лицевий граніт символізує світлу пам’ять та міць, а чорна стела дозволяє зробити світле гравіювання полеглого героя в повний зріст.

Бо родичі хочуть бачити обличчя героїв, а не безликий ряд каміння. І люди хочуть цього зараз, бо вже достатньо довго чекали. До того ж обраний граніт коштує від 85 тисяч гривень – проти 300 тисяч та вище за світлі матеріали. У розколі «Живі в серцях» звинувачують «Родину янголів», яка «протягує» власне естетичне бачення.
ГО «Родина янголів світла» наполягає на світлих надгробках та вимагає залучення фахівців з меморіалізації. Вони готові чекати й надалі, бо хочуть збудувати український національний меморіал, який ми полишимо нащадкам на віки. Розмірковувати про «ціну питання» вважають недоречним: мовляв, гроші державні, якщо є на перекладання плитки, то й на героїв знайдеться. У розколі «Янголи» звинувачують владу, яка чи то «не хоче почути родини загиблих», чи то «не може прийняти вольове рішення та провести конкурс».
Складається враження, що група, згуртована навколо «Живі в серцях», працювала здебільшого з родинами загиблих в Одесі та області й цікавилась їхнім баченням. Тоді як група «Родина янголів світла» зосередилися на світовому досвіді, козацьких традиціях та рекомендаціях Українського інституту національної пам’яті.

Кладовище чи меморіал?

Мати загиблого воїна Олеся Суховерхова (ГО «Живі в серцях») нагадує, що від початку йдеться саме про уніфіковане військове кладовище, простір скорботи та пам’яті. На це підписувалися родини загиблих. Тому так прискіпливо враховувалися саме їхні побажання.
Депутатка Квасніцька та «Янголи світла» наполегливо розповідають саме про меморіал, тобто про величний простір державної пам’яті, де кожна окрема могила – частка світлого архітектурного задуму.

Ольга Квасницька: «Ми створюємо цей простір не лише для того, щоб туди сьогодні приходили згорьовані родини. Ми робимо це для того, щоб туди приходили наші діти, онуки, іноземні делегації та весь світ. Світ має приходити і бачити Пантеон Воїнів Світла».

У відповідь «згорьовані родини» нагадують, що ані саму пані депутатку, ані її дітей досі жодного разу на Західному кладовищі не зустрічали, хоча урочисті церемонії та зустрічі на честь загиблих воїнів там проходять регулярно. І що розмови про «державний меморіал» та «пантеон», які з’явилися значно пізніше, сьогодні виглядають як спроба змінити правила заднім числом.

Про смаки не сперечаються, за них б’ються

Пані Квасніцька продовжує звинувачувати опонентів у тому, що вони «залишаються в культурі поховань Росії», тобто «пропонують нам радянський морок». Обурені родичі загиблих все ще вимагають від неї вибачень за образливу риторику. Депутатка відповідає, що прощає їх та не тримає зла (тут мимоволі погодишся з її власним твердженням, що влада геть не чує свого народу).

Обидва табори водночас натякають на меркантильні інтереси чи махінації опонентів. Ольга Квасніцька нібито може мати якийсь зиск при виділенні землі під військові поховання. А сіро-чорні надгробки нібито нав’язані одеським монополістом — фірмою «Анубіс». Проте жодна зі сторін конфлікту не наводить доказів, тож все це скидається на пусті вигадки та плітки. Та й логіка підказує: Квасніцька може лобіювати свої земельні інтереси під будь-якими кольорами надгробків, а фірмі «Анубіс» (якщо вона ще виграє тендер) ніщо не заважає закупити десь світлий камінь.
Лунають також взаємні звинувачення у підбурюванні та схилянні людей на свій бік. Але вибачте, шановні, хіба не це й називають суспільною роботою?

Що буде далі?

Три роки тому влада могла провести відкритий конкурс та наполягти на своєму уніфікованому рішенні. Однак нині ми маємо родичів загиблих, які працювали над спільною візією всі ці роки. Люди спробували приймати рішення — їм це сподобалося, і вони це право не віддадуть.
Рішення ухвалено. Наступним кроком має стати остаточне погодження з владою та оголошений тендер. Водночас побічники виключно «світлої пам’яті» погрожують оскаржити рішення в суді й повернути процес обговорень до самого початку. За такого сценарію чимало родичів загиблих, люди похилого віку, не встигнуть побачити гідне поховання своїх героїв. З іншого боку — ризикуємо поспішити й залишити нащадкам не настільки світлу пам’ять, як хотілося б.

Втім, існує ще третій варіант, який запропонувала мати загиблого воїна.

Ольга Лапочкіна: «Хочете будувати свій меморіал, будуйте з нуля! Внесіть пропозицію про відкриття на вільній землі ділянок меморіального поховання. І хай родини самі визначаються, де їм ховати своїх близьких: на меморіалі чи на уніфікованих ділянках».