Народжений бути героєм: історія одесита-захисника Артака Григоряна

Історія, яка могла стати сценарієм, в Україні перетворюється на норму. Він, колишній учасник «Автомайдану» і член Громадської антикорупційної ради при Міноборони, тепер відповідає за те, щоб очі нашої армії в небі працювали точно й безвідмовно. Його дрони не просто літають – вони рятують життя, коригують артилерію, попереджають про засідки.

Він не носить мундиру з медалями, але на обличчі – сліди безсонних ночей, відповідальності й постійного «на зв’язку». «Техніка має працювати завжди», – каже Артак, коли між перевіркою плат і збором «мавіків» знаходить кілька хвилин для розмови. Його підрозділ – це не тільки інженери, а й розвідники, оператори і навіть волонтери, які зібрали перший БПЛА ще на колінах у гаражі.

Іноді вночі, коли над степом розноситься гул «шахедів», він пригадує протести під Кабміном, відкриті листи, антикорупційні кампанії, де кожне слово мало вагу. Тепер важать інші речі: дальність польоту, точність сигналу, ресурс батареї. Але мета та сама – сильна, незалежна Україна.

Життя непередбачуване і важливо прожити його з користю

– Я був айтішником, програмістом, створював IT-продукти для американської компанії, доріс до рівня Middle. Ну і плюс – громадська діяльність. «Автомайдан» – це ще одна моя сім’я. Був учасником «Що? Де? Коли?». На чемпіонати Європи їздили. Моє – це прикладна математика. Ось тільки ніколи не міг навіть подумати, що використовувати ці знання буду на війні.

Нашого героя звати Артак. Він одесит, який любить своє місто, свою Батьківщину. Успішний підприємець, громадський діяч. А ще – один із добровольців, що відправилися на фронт під час повномасштабної російсько-української війни.

Війна розпочалася в 2014-му

– В 2014 році я закінчував школу. Якраз перед моїм випускним насправді почалася війна. Точно пам’ятаю, що другий семестр 11-го класу я майже повністю пропустив, тому що весь час ходив до військкомату, хотів бути корисним на фронті. Звісно, ніхто мене тоді на службу не взяв, тож наразі просто можу говорити, що був учасником «Майдану». Уважно слідкував за подіями і в Києві, і в Одесі.

Цікаво, що саме тоді я став читати багато української літератури. Розумієте, я ж вірменин: тобто знаю вірменську, англійську, в школі викладали російською, а тут… У мене оцінки з української літератури з 6 до 11 виросли за рік. Прийшла усвідомленість того, що або ти цінуєш себе, свою націю, свою державу, або тебе змусять цінувати чужу, окупантську.

«Автомайдан»

– Після 17-го року, коли просто все середовище змінилося, музика, фільми, ютуб, процес спілкування, то, звісно, це вплинуло на багатьох. Про війну ми, звісно, тоді не думали. Мало вірилося, навіть коли російські війська вже біля кордону стояли. Не поміщалася думка в голові, що після Другої світової такий жах може повторитися тут. Тоді я був серед автомайданівців. Ми боролися за Літній театр, дачу Маразлі. За збереження культурної спадщини. Всі ми пам’ятаємо, як місцева влада руйнувала все підряд задля єдиної мети – знести все, що знаходиться в історичному центрі чи біля моря, і продати під забудову. Ніякої управи не було на це беззаконня. Але ми боролися. Піднімали галас, запрошували журналістів, протистояли корупційним схемам.

А у 2022-му… Ось так, всі разом, Стас Маденс, Віталій Устименко, я, як то кажуть, поставили всю свою роботу на «військові рельси». Спочатку волонтерство, допомога переселенцям, війську. А потім…

На фронті тиша чекає пострілу

– Для мене, я думаю, початком повномасштабного вторгнення була перша промова Путіна, коли він в кінці сказав, що ми покажемо вам, що таке деколонізація. Я пам’ятаю той день, ми всі звернули увагу на цей заклик. Але ще не могли повірити. Єдине розуміння тоді було те, що часу лишилося дуже мало. Буде біда.

І ось настало 24 лютого 2022 року…

– 24-го числа я не спав. Пам’ятаю, була десь третя ночі, і тоді у Фейсбуці багато людей сиділо. Починається Радбез ООН, паралельно промова Путіна. Всі мої друзі моментально почали один одному писати… Почалося? На словах про те, що починається спеціальна воєнна операція, в Одесі сталися перші вибухи. Вже зранку ми всі дружно подалися до Тероборони. Дізналися, що наш друг, Олег Кожушняк, вже й за місто виїхав. Йому, правда, не пощастило. Не в дуже хороший підрозділ він потрапив. «Безвісти зниклий». А нас тоді не взяли. Так почалася наша волонтерська діяльність.

Людей було сотні, тисячі. Розгублені, налякані. У всіх в очах одне питання: що робити? У нас не було тоді відповіді на це питання. Тому ми мовчки допомагали всім. Кому чим треба було. Військовим, до речі, теж. 122 ТРО, морська піхота, звісно, в першу чергу тим, куди наші хлопці пішли.

20 квітня 2023 року у Артака закінчилися повноваження в громадській Антикорупційній раді, і йому якраз виповнилося 25 років.

– Все. Тепер можна і самому на фронт. Ми працюємо з безпілотниками. Я, скажімо так, «головний інженер» підрозділу. Займаюся всією технічною стороною, розвитком, інноваціями у підрозділі. БпЛА приходять різні. Деякі нам підходять, деякі треба апгрейтити, щоб були більш ефективними.

На сьогодні на нашому напрямку – війна безпілотників. Що ми, що супротивник намагаємося своїми БрЛА на різних системах, на різних частотах влучити в ціль. Тому для нас головне – це маскування, обходити РЕБ. Ситуація складна, обманювати не буду. В окупантів техніки набагато більше, небо над нами просто вкрите різними «пташками», голови не піднімеш. А треба ж працювати. Тоді починаються ігри з різними частотами, з різними каналами зв’язку, деякі більш ребостійкі, деякі менш.

В очікуванні масштабного наступу

– Зараз всі говорять про виступ Путіна, де він заявив про черговий наступ, досить потужний, набагато потужніший, ніж у 2022 році. Сумщина, Харківщина, Дніпропетровщина, що всі ці території будуть захоплені вже влітку. І це все реально, якщо нічого не робити. Тому що все ж таки Росія – це сильний супротивник. І не можна недооцінювати технології, країну. Ми повинні розвиватися, бути на крок попереду розвитком технології. Адже ні кількістю людей, ні фінансуванням нам їх не випередити.

Я сподіваюся, що ми, український народ, і військові, і наші країни-партнери, це все теж розуміють. І будуть робити свою справу. Найскладніше – це розуміння того, який потенціал у нас може бути в цій війні, наскільки ми можемо бути кращими в цілому.

В Одесі батьки чекають, поки сини рятують життя

– Мій брат служить у спецпідрозділі, тому назвати його ім’я не можу. Але саме він був і є найкращим прикладом для мене. Відважний, мудрий, спокійний. Його задача – рятувати життя. І він це робить. Десятки наших побратимів зараз живі завдяки йому. Ось це моя опора. В Одесі нас чекають батьки. Звісно, з перемогою!

Програміст у минулому, Артак і тепер програмує – тільки не для ринку, а для війни. Не для бізнесу, а для перемоги. Його робота – без помилок. Один баг може коштувати життя. Один збій – десятки зруйнованих планів. Але в цьому і його мотивація: він знає, заради чого і заради кого.