«Мріємо знову жити під українським прапором»: оповідання юного мешканця окупованого Херсона

Кості К. – чотирнадцять років. Зі зрозумілих причин його прізвище ми не називаємо: українському підлітку випало випробування жити в окупованому рашистами Херсоні. Що це таке – життя в окупації у наші дні? Чим і як живуть зараз херсонці, чим дихають, що їдять, з якими думками прокидаються і лягають спати? Про все це розмовляємо з Костею по телефону.

Знищили Олександрівку та дідусин будинок

– Все почалося першого ж дня війни: бої за Антонівський міст, вибухи, постріли, військова техніка з’явилася в місті, і ми одразу зрозуміли, що окупанти увійшли до Херсона. Ми з батьками одразу ж виїхали до Олександрівки, де жили мої дідусь та бабуся. Їхали туди під обстрілами.

«Сховатись» від окупантів в Олександрівці не вдалося. Село Олександрівка Станіславської сільської громади Херсонської області стало місцем запеклих боїв: рашисти намагалися вийти на адміністративні кордони Миколаївської та Херсонської областей.

На сьогоднішній день від Олександрівки нічого не залишилося, як і від дідуся. Усі повернулися до Херсона – Костя, його батьки, бабуся та дідусь. Дякувати Богу, хоч живі залишилися.

Але це ще не все. У близьких знайомих їх сім’ї ситуація більш ніж складна: хвора жінка, що лежала дуже літня, і її 60-річний син-інвалід з ДЦП. Кинути їхня родина Кості не могла, вони доглядають цю хвору жінку та її сина. От і довелося залишитися в окупованому Херсоні.

Читайте також: Як майбутня мама вибралася до Одеси з окупованого Херсона

«Не так страшно, як гидко»

…Тут щодня схожий на попередній. Як каже сам Костя, «не так страшно, як гидко».

– На вулицю навіть виходити бридко: вони поводяться навіть не як представники «нової влади», а саме як господарі. Спостерігати все це важко, почуття огиди не покидає. Я народився в українському Херсоні, виріс тут, а тут окупанти. Ці «асвобадителі» можуть будь-якої миті направити на тебе автомат, просто тому що йому раптом так захотілося, просто тому, що ти чимось викликав у нього якесь невдоволення. І це відбувається на кожному кроці – у черзі (а вони тепер у нас постійні), на зупинках.

Окупант… Слово з підручника історії стало мерзенною реальністю.

Ну а тепер – про життя-буття окупованого Херсона.

Як розповідає Костя, на сьогоднішній день військова техніка постійно роз’їжджає містом. Це така щоденна «картинка».

Варто ворожому «вмісту», що знаходиться всередині цієї техніки, побачити якесь скупчення людей (наприклад, черга за продуктами), вони зупиняються. Після численних мітингів херсонців, що пройшли на початку окупації, скупчення людей, дуже м’яко кажучи, «не вітається».

– Серед них є багато таких «добрих хлопців», які показово на тебе наводять автомат – і ти ніколи не знаєш, що йому зараз спаде на думку. Може й вистрілити. А може, просто садистки «грається», – каже Костя.

Ринок-магазин-аптека

Ринки, як розповідає Костя, загалом улюблене місце перебування окупантів у Херсоні. Тут і людей більше (вони на очах), та й самі не гребують щось прикупити, що сподобається. При цьому в ході у місті лише гривня, рашисти теж розплачуються українськими грошима.

– У магазинах практично нічого немає, продукти ми купуємо здебільшого лише на ринках. Хтось до війни встиг зробити запаси консервів, круп, навіть м’яса. У нас зараз іде справжнє полювання на продукти, але при цьому так зараз повелося: намагатися купувати лише наше, українське, лише власних виробників. Але це тепер дуже дорого. Те, що привозять із Криму чи росії, люди купують дуже рідко. Навіть коли до невеликих магазинів завезли російську ковбасу, її мало хто купував.

А що з ліками?

– За ліками – теж «полювання»… Адже аптеки практично не працюють. Щастя, що знаходяться волонтери з інших міст України, які, що називається, правдами та неправдами примудряються якимось чином доставити нам необхідні ліки та памперси для лежачої хворої, яку ми доглядаємо, гостро необхідні ліки від гіпертонії для бабусі та дідуся. доводиться лише десь якимось чином діставати – за принципом «хтось комусь через когось». Найчастіше, за шалену ціну, – розповідає Костя.

Чим живуть і у що сьогодні вірять херсонці?

Із «здобутків», які принесла херсонцям окупація – це ще й постійні проблеми із зв’язком та інтернетом. Ну і, звісно, повне відключення від українських каналів. Телевiзор автоматично перетворився на зомбоящик, де російська пропаганда щодня довбає, що Херсон «асвабадили» (денацифікували-демілітаризували) і будують плани, що робити з українською Херсонщиною далі. Водночас демонструють різні «картинки з місця».

– Повідомляли, що херсонці «дружно вийшли відзначати дев’яте травня російськими прапорами в руках»?.. Так от, нам зараз не до відзначень, ми вже добре зрозуміли на практиці, хто такі сучасні фашисти. Насправді «відзначали» та покладали квіти, привезені на автобусах люди з Криму. Та й кілька херсонців теж, звісно, знайшлося. Мої друзі говорили, що навіть наших херсонських учасників Другої світової там не було.

Костя каже, що серед його друзів та знайомих немає нікого з проросійськими настроями. Так, окупанти небезпечні та озброєні. Але навіть при цьому люди ставлять на свої телефони сигнал «Добрий вечір, ми з України», наважуються залишати на аватарках зображення українського прапора.

– Херсонці вірять у перемогу України! Віримо, що нас скоро звільнять. Намагаємось триматися, не падаємо духом! Нам потрібно вижити, щоб якнайшвидше повернутися до спільної української родини, жити під українським прапором і відбудувати все те, що знищили рашисти. Повірте, відоме «Все буде Україна!» вже давно не просто гасло, а сама суть кожного нашого дня!

Фото ілюстративні, з відкритих джерел