Мольєр, Смерть і трохи здорового глузду: прем’єра в одеській Музкомедії

В Одеському академічному театрі музичної комедії імені М. Водяного відбулася прем’єра мюзиклу «Мольєр» композитора Олексія Петухова в постановці режисера Віталія Сінікова. Журналістка «Одеського життя» Марія Котова знайомить із виставою, у якій герої класичної комедії «Хворий, та й годі» Жана-Батиста Мольєра опиняються у вирі музики, танців і театральних жартів. Тут лікарські рецепти стають приводом для сміху, Смерть виходить на сцену, а історія про уявні та справжні недуги нагадує про просту річ: іноді, намагаючись уберегти себе від усіх небезпек, ми забуваємо жити.

Ключові моменти:

• Арган настільки боїться хвороб, що перетворює життя на нескінченне лікування.
• Навколо нього лікарі, родичі й хитруни переслідують власні інтереси.
• Смерть спостерігає за виставою, а Мольєр упізнає себе у своєму герої.
• Музика, танці та гумор нагадують: страх не повинен забирати радість життя.

Чи є час на життя?

Що робити, коли людина так боїться захворіти, що вже не має часу на саме життя? Правильно: оточити себе лікарями, запасатися рецептами, прислухатися до кожного подиху — і, звісно, не забути запросити Смерть на виставу. А раптом і вона посміється!

У центрі історії — Арган, переконаний, що він тяжко хворий. Його життя нагадує нескінченний медичний консиліум: лікарі виписують рецепти, процедури множаться, а навколо головного пацієнта збираються люди, кожен із власними інтересами. Хтось дбає про його здоров’я, хтось — про спадок, а хтось просто не втрачає нагоди скористатися чужою довірливістю.

Знайома картина? Мольєр умів підмічати такі речі ще в XVII столітті. Відтоді змінилися інструменти, одяг і медичні технології, але людська природа, як бачимо, не надто поспішає оновлюватися.

Та в цій історії є ще один персонаж — сама Смерть. І вона тут не поспішає нікого забирати. Навпаки, уважно спостерігає за тим, що відбувається на сцені. А Мольєр тим часом входить у власну комедію, придивляється до Аргана й поступово впізнає в ньому себе.

Про власні тривоги

І ось тут стає особливо цікаво. Бо сміятися з чужих страхів легко. Значно складніше помітити, як власні тривоги потроху перетворюють життя на нескінченне очікування чергової біди.

У постановці Віталія Сінікова класична комедія отримує нове сценічне життя. Тут є барокова пишність, кабаре, комедія-балет і театр у театрі. Сварки перетворюються на танці, лікарські процедури — на абсурдні ритуали, а людське марнославство стає матеріалом для музичного жарту. Здається, ще трохи — і навіть медичний рецепт можна буде покласти на музику, а чергу до лікаря — перетворити на хореографічний номер.

Оригінальна музика Олексія Петухова додає виставі власного характеру. Тут музика не просто супроводжує дію, а допомагає розкрити її темперамент: комічний, часом гротескний, але не позбавлений ніжності до людини з усіма її дивакуватими звичками.

Акторський ансамбль населяє цю історію яскравими характерами. Денис Фалюта грає Аргана — людину, яка настільки захопилася власними недугами, що ризикує пропустити все цікаве, поки прислухається до себе. Ольга Кононцева в образі Смерті додає історії особливої інтриги: цікаво ж, як поводитися з тією, перед ким не допоможуть ані рецепти, ані лікарські авторитети. Аліна Кучерова-Мазур, Іван Ковальов, Лілія Духновська, Юліана Дорошенко, Володимир Токарчук, Сергій Мільков, Кирило Швець, Ярослава Толкаченко та Владислав Кутуєв створюють світ, у якому кожен має свої секрети, бажання й маленькі хитрощі.

Скільки ми витрачаємо на страх?

Над виставою працювала творча команда театру: диригент-постановник Володимир Кондратьєв, художник-постановник Андрій Александрович, художниця з костюмів Олександра Вернєєва, балетмейстер-постановник Віталій Кузнецов і хормейстер-постановник Сергій Савенко.

Але за всім цим веселим театральним безладом ховається серйозне запитання: скільки життя ми витрачаємо на страх перед тим, що може статися завтра?

Арган боїться смерті й тому живе так, ніби вже давно перебуває в її передпокої. Та хіба не парадоксально — намагатися вберегти життя й водночас забувати ним користуватися? Мольєр сміється над своїм героєм, але не засуджує його остаточно. Бо страх робить нас смішними, вразливими й дуже людяними.

І, можливо, саме тому ця комедія досі працює. Вона дозволяє посміятися з лікарів, пацієнтів, хитрунів, родичів із надмірною турботою та людей, які завжди знають, як краще розпорядитися чужим життям. А заразом нагадує: поки ми тут, поки звучить музика й відчиняється театральна завіса, у нас є дещо значно цікавіше за нескінченні тривоги.

У нас є саме життя

Тож якщо вже Смерть завітала на виставу, нехай трохи зачекає. Тут іще не дограли другий акт!

«Мольєр» — комедія про страх смерті, яка зрештою стає виставою про жагу до життя. І чудова нагода переконатися, що іноді найкращі ліки — це сміх, музика й вечір у театрі, де Смерть спостерігає за дійством і, здається, сама не проти трохи затриматися.

Читайте також:

• Бойчукізм в Одесі: як мистецька школа пережила розстріли й руйнування
• В Одесі поставлять «Всіх моїх синів» Артура Міллера: вистава про війну, корупцію та компроміси із совістю

Фото Дмитра Скворцова