Майстриня з Рені Євгенія Барган не просто вишиває молдавські сорочки — вона відтворює культурну пам’ять Південної Бессарабії. У її роботах кожен символ має значення: конюшина приносить щастя, звивисті лінії уособлюють долю, а відсутність орнаменту на плечах наречених пов’язана зі стародавніми традиціями.
Ключові моменти:
Журналістка «Одеського життя» у Рені Антоніна Брндарєва поспілкувалася з майстринею Євгенією Барган та на власні очі побачила старовинні молдавські вишиванки, орнаменти й речі, які у її родині зберігають понад сто років.
Майстриня не лише створює авторські сорочки, а й досліджує сакральні значення символів, старовинний крій та техніки вишивки, що передавалися поколіннями у молдавських родинах Південної Бессарабії.
Тема має і міжнародне значення: у 2022 році ЮНЕСКО внесло мистецтво створення традиційної сорочки з вишивкою «алтіца» до списку нематеріальної культурної спадщини людства.
Євгенія народилася в центрі Молдови, в селі Баймаклея Каушанського району. Тут жінки завжди займались рукоділлям.
– Мені було десять років, коли я навчилася вишивати гладдю, а згодом і хрестиком, – розповідає майстриня.
– Мене навчали старші сестри. Разом із ними я допомагала мамі ткати вовняні килими, вони були в кожному будинку – на чорному тлі червоні троянди. Починаючи з грудня, ми із сестрами готували з очерету шпульки (ткацькі човники), на які намотували вовну різного кольору. З такими заготовками робота йшла швидше. За зиму мама ткала три килими розміром два на три метри, а ще десятки метрів полотна, з якого шився одяг. Навесні ткацький верстат виносили у двір: все, сезон рукоділля завершено, попереду – польові роботи. У кімнаті-майстерні робилося капітальне прибирання.
У молдавських будинках вишивки було багато – рушниками з янголами та голубами обрамлялися ікони. Жінки пов’язували вишиту хустиночку. А ще були скатертини, простирадла, рушники.
Коли Євгенія Барган переїхала з чоловіком та донькою до Рені, вона очолила тут молдавський відділ у обласному центрі національних культур. За її ініціативи у місті вперше пройшов День молдавської культури, який згодом став традиційним.
Тоді ж шанувальниці молдавської народної пісні створили ансамбль «Церенкуца», він працює вже 20 років і став народним. Перший комплект костюмів шили вдома у Євгенії Савівни.
Обставини нерідко змушують кардинально змінювати життя. Коли дочка вступила до Одеського університету імені Мечникова і треба було оплачувати навчання на контракті, а ще робити ремонт купленого будинку, на сімейній раді було вирішено: Євгенія поїде на заробітки до Італії.
Як це не дивно, саме на заробітках у жінки з’явився час для творчості.
– Я доглядала літню італійку, яка до двох-трьох годин ночі сиділа перед телевізором і дивилася гонки на «Феррарі», – розповідає наша героїня. – Доки не засне моя підопічна, я не могла лягти спати. І що робити – зайнялася рукоділлям. Спершу вишивала бісером картини, ікони, а потім у мене з’явилася мрія створити для доньки національний весільний костюм. Я почала вивчати автентичний крій блуз, сорочок, плахт, а також орнаменти.
– Традиційно сорочка шилася з чотирьох прямокутників. Якщо їх розкласти на площині, виходить хрест – сакральне значення, – продовжує розповідь майстриня. – Зверніть увагу, що у молдавській жіночій блузі немає вишивки на плечах. Чому? Верхній візерунок на рукаві називається алтіца. Ця частина символізує тривалість життя, і вона має бути цілісною. Коли ж виконуються молдавські народні танці у парі, хлопець тримає дівчину за плече – отже тут не має бути вишивки, оскільки її можна пошкодити. Має значення нижня частина рукава – ручок, де візерунки можуть бути прямі або косі. Вважається: що довший рукав, то довше житиме людина, яка носить цю сорочку.
У молдавській вишиванці, як і в інших, закодовані глибокі смисли.
– Вишита квітка конюшини з чотирма пелюстками – на щастя, – розповідає Євгенія Савівна. – Як відомо, у конюшини три пелюстки, але дуже рідко у природі трапляються і чотирипелюсткові. Пам’ятаю, в дитинстві ми шукали таку «щасливу» квіточку – символ удачі.
Звивиста лінія, якою з’єднані квіти, – це лінія життєвого шляху, який ніколи не буває прямим, адже на віку кожної людини бувають різні повороти долі.
У вишивці дуже багато елементів – хрест, сонце, коза, виделка тощо. Кожен цей символ несе велике смислове навантаження.
Євгенія Барган не використовує готові схеми візерунків, а створює свої, авторські.
– Блузки, які я вишила, – в єдиному екземплярі, таких немає в цілому світі, – каже майстриня. – Якщо ви подивитеся на мої вишиванки, скажете, що це закінчені роботи. Але для мене вони не готові. Я можу додавати нові елементи, збагачуючи візерунки, прикрашати сріблястими або золотистими нитками. Як деякі художники, які протягом життя доопрацьовують свої картини.
Особлива гордість майстрині – блузка з виноградними мотивами, на якій соковиті грона увиті різьбленим смарагдовим листям. Ця робота символізує тривалість роду, життя.
Є у Євгенії Савівни ноу-хау у техніці вишивки. Наприклад, вона вишиває хрестиком на ситці, де немає орієнтирів, як у канві. Для цього використовує звичайні медичні бинти, орієнтуючись по вертикальних та горизонтальних лініях ниток. Коли візерунок готовий, ці нитки акуратно видаляються.
– Вважаю, що ми маємо з гордістю носити вишиванки, – каже пані Євгенія. – Коли я працювала в Італії, у свята йшла до церкви у молдавській вишиванці й відчувала неймовірну гордість за своє коріння, історію роду, наші традиції. Я дуже рада тому, що моя донька Ганна цінує культурну спадщину і навіть закінчила Кишинівську академію мистецтва – вона за фахом культуролог. Анечка дуже цінує костюми, які я для неї вишила, із задоволенням їх носить. Мої костюми можна побачити на фольклорних святах. У цьому вбранні відбувалися зйомки приготування молдавських національних страв для телебачення. Я одягаю свій національний костюм, коли виїжджаю за кордон у складі культурних делегацій – ми маємо пропагувати свою культуру в усьому світі.
Євгенія Савівна мріє відтворити старі вишивки, які створювали довгими зимовими вечорами бабусі та прабабусі.
– У моїй сім’ї збереглося чимало унікальних робіт – оздоблення для дому, одяг, килими, яким понад сто років, – розповідає майстриня. – Мрію відкрити в Рені окрему музейну кімнату, щоб сучасники бачили на власні очі традиції. Ще одна мрія – створити гурток шанувальників народної вишивки, щоб обмінюватися досвідом та, найважливіше, навчати молодь.
У творчих планах майстрині – вишити візерунок із різних елементів, характерний для південної Бессарабії. Але це нелегко, оскільки на півдні Одещини живуть люди різних національностей, і всі мають свої традиції у вишивці.
А ще Євгенія Савівна мріє відродити ткацьку справу.
– Ткацькі верстати можна побачити у багатьох етнографічних музеях, але зазвичай вони стоять без діла, бо майстерність уже забута. А я вмію працювати на верстаті та з задоволенням навчила б усіх охочих цьому ремеслу.
Якщо Євгенія Савівна прийняла для себе план дій – так тому й бути.
Що цікаво, природа по-своєму нагородила саму майстриню: у Євгенії Савівни очі змінюють колір – вони бувають зеленими, сірими, блакитними – залежно від внутрішнього стану. Коли вона вишиває та почувається абсолютно щасливою, її очі стають яскраво-блакитними – як небо у сонячний день.
У 2022 році Міжурядовим комітетом з охорони нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО було прийнято рішення про внесення елемента «Мистецтво створення традиційної сорочки з вишивкою на плечах (алтіца) – елемент культурної ідентичності в Румунії та Республіці Молдова» до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства.
Раніше ми розповідали, як на півдні Одещини ставляться до національного вбрання – вишиванки.
Читайте також: Чому молодь знову носить вишиванки: справа не лише у традиціях
Для більшості одеситів 29-й трамвай — це звичний маршрут до Чорноморки й моря. Та мало… Read More
У понеділок, 6 липня, на мешканців та гостей Одещини очікує м'яка літня погода без виснажливої… Read More
Саме пароплав «Нева» відкрив регулярне морське сполучення між Одесою та Константинополем і фактично поклав початок… Read More
На початку робочого тижня на мешканців Пересипського району Одеси та прилеглих приміських населених пунктів чекають… Read More
Після важкого поранення, коми та понад 50 операцій 31-річний ветеран Андрій Кардашов оселився у селі… Read More
У селі Долинське на півдні Одещини історія й природа створили унікальне поєднання. Саме тут випадково… Read More
