Микола Вилкун: 85 років заслуженому художнику України з Одещини

Творча доля заслуженого художника України, почесного громадянина села Левадівка Миколи Митрофановича Вилкуна тісно пов’язана з Одеським театром юного глядача імені Юрія Олеші, де він трудиться головним сценографом. Нинішнього вересня сповниться вже 63 роки, відколи ім’я художника вперше з’явилося на театральних афішах Південної Пальміри.   

Микола з Третьої Миколаївки

— Степан Іванович Олійник часто приїздив до рідної Левадівки. Пам’ятаю його у білій вишиванці, такого масивного, з чудовим тембром голосу. Із зустрічі з цією особистістю, власне, й розпочалося усе, що відбулося надалі в моїй біографії, — поділився Микола Митрофанович.  

Олійники та Вилкуни — близькі родичі

Дідусь Миколи Захар раніше за Олійників перебрався у Третю Миколаївку (зараз це Левадівка) з Пасицел. Обжившись, на своєму возі перевіз й родину Івана Олійника разом з малолітнім Степаном, хрещеною матір’ю якого була його донька Мотрона. Рідна сестра гумориста Оксана Іванівна була класним керівником Миколи Вилкуна у Левадівській школі, а він сидів за партою, за якою колись навчався Степан Олійник.

В Левадівському музеї Олійника одна з експозицій присвячена творчості Миколи Вилкуна. 

Художник, згадуючи свої дитячі роки, завжди висловлює щиру вдячність своїй матусі-героїні Агафії Костянтинівні, яка народила і виростила шістьох дітей. Згодом він тішив стареньку виставами зі своїм оформленням, відвідуючи з гастролями рідне село. 

Напередодні війни в селах жилося досить сутужно. Тож батьки спровадили малолітнього сина разом з дідусем і бабцею до Одеси. Під час окупації міста фашистами діда, бабусю, тітку Ганну, у якої всі мешкали, двох її доньок та хлопчину виселили з квартири. Лише після звільнення Одеси родина вибралася з підвалу. Восени майбутній митець пішов у перший клас. До 120-ї школи, що на Другій Заставі, добирався трамваєм без дверцят. Проблеми з продовольством та одягом змусили тітку відвезти Миколу назад у село.

 — Потягом на даху вагона ми дісталися до якогось полустанку неподалік Березівки, але машиніст забув зробити зупинку. Перелякані пасажири зі своїми пожитками почали сипатися на землю, немов стиглі груші. Багато людей травмувалися. Ми ж з тіткою Ганною отримали кілька подряпин. Манівцями дісталися до рідної Миколаївки. Радості батьків, братиків та сестричок не було меж, — повідав Микола Митрофанович.

Хлопчик на прізвисько Художник

Учнем Миколка так майстерно оформляв шкільну стінгазету, малював шаржі на друзів та прикрашав візерунками дівочі пісенники, що однолітки наділили його прозвищем Художник. Після закінчення семирічки він вирішив подати документи у «Грековку», але не пройшов за конкурсом. Лише після десятого класу вступив до студії Одеського театрально-художнього училища. Стипендії не мав, але молодший брат-студент Іван по-братськи ділився з Миколою своїми 14 карбованцями. 

Настирний до навчання юнак закінчив училище з відзнакою, здобувши фах художника-бутафора. А свій малярський і графічний хист Вилкун вдосконалив на художньо-графічному факультеті Московського поліграфічного інституту. 

Робота сценографом в ТЮГу

З 1960 року Микола Вилкун почав працювати в Одеському театрі ляльок. Був освітлювачем, виготовляв і монтував декорації і в українському музично-драматичному театрі. Проте творчою домівкою став Одеський театр юного глядача.

— Навчаючись у театральному училищі, я починав як робочий сцени, мебляр, смикав декорації. Моє входження в театральний світ було поступовим і правильним, — розповів головний художник ТЮГу Микола Вилкун. 

За 62 роки Микола Митрофанович оформив близько 300 спектаклів та фестивалів в Одесі, Миколаєві, Херсоні, Львові, Запоріжжі, Ніжині. Творячи в жанрі графіки, живопису, театрального мистецтва і плакату, був учасником понад 120 вітчизняних і міжнародних художніх виставок в Україні, Болгарії, Італії, Німеччині, Мексиці, Польщі, Фінляндії, Японії тощо. Автор понад 15 персональних виставок, він оформляв фестивалі мистецтв «Біла акація» та «Гуморина».

Свій досвід художник-педагог передавав молодим театральним митцям в Одеському театрально-художньому училищі імені Грекова. 

Його учні: Олександр Симоненко — головний художник Чернігівського обласного театру,  Микола Данько — головний сценограф Київського театру ляльок, Олег Литвинов —  один з найуспішніших книжкових графіків України.

Пошук приміщення для галереї у Левадівці

Черпає натхнення, відвідуючи батьківщину в якості найактивнішого учасника Міжрегіонального літературно-мистецького фестивалю українського гумору «Степанова весна». Й у 2016 році подарував землякам 55 своїх картин, моделей декорацій, афіш та особистих документів. А храм Івана Богослова у сусідній Покровці прикрашають ікони його письма.

— Я щороку приїжджаю до Левадівки й бачу, що тут виховують у дітей культуру одягу, культуру слова, сценічну сміливість. Сподіваюся, що галерея моїх творів також цьому сприятиме, — підкреслив Микола Вилкун. 

Микола Митрофанович наголосив: якщо для його картин віднайдеться приміщення, він згоден поповнити експозицію ще 200 роботами.

Зараз мистецька галерея Вилкуна ташується у місцевій школі. Проте директорка музею Степана Олійника Валентина Панкова поки що безрезультатно намагається відшукати окреме приміщення для її розміщення. У 2018-му саме Валентина Феодосіївна зі своєю родиною за підтримки багатьох меценатів Одещини влаштувала митцю в Левадівському клубі святкування з нагоди його 80-річчя. Тоді до Левадівки привітати ювіляра з’їхалися звідусіль родичі, земляки, друзі та однокласники, представники культури з Одеси, творчі колективи та офіційні делегації.

Читайте також:

• Сарата: поселення на Одещині 200 років тому заснували німецькі колоністи
• Музей у Покровці: як працює, та які експозиції склали його основу
• Як зараз живе та працює історичний музей у місті Балта