У віддалених громадах Одещини доступ до медицини часто означає десятки кілометрів дороги, пологи просто в кареті швидкої та боротьбу за місце в лікарні. Журналісти з’ясували, як працює Бессарабська лікарня в умовах закритих відділень, дефіциту лікарів і постійних викликів війни.
Ключові моменти:
Щоб підготувати матеріал журналістка «Одеського життя» Юлія Валієва, сама мешканка Бессарабської громади, відвідала місцеву лікарню, де поспілкувалася з медиками, пацієнтами та місцевими жителями.
Ключовим джерелом стала розмова з виконувачем обов’язків гендиректора КНП «Бессарабська багатопрофільна лікарня» Юрієм Савицьким, який надав дані про структуру лікарні, кадрову ситуацію та причини закриття відділень.
Також журналісти отримали коментар завідувача паліативного відділення Сергія Білоіваненка, який пояснив критерії госпіталізації пацієнтів і проблему перевантаження відділення на тлі старіння населення та міграції молоді.
У матеріалі використано офіційні підходи системи охорони здоров’я, зокрема вимоги Національної служби здоров’я України (НСЗУ) та Міністерства охорони здоров’я щодо мінімальної кількості пологів і кадрового забезпечення для функціонування відділень.
Різні точки зору на роботу лікарні відображені у відгуках пацієнтів із різних населених пунктів, які підтверджують як проблеми доступності медицини, так і довіру до якості окремих послуг.
Із запитаннями звернулися до Юрія Савицького, виконувача обов’язків генерального директора КНП «Бессарабська багатопрофільна лікарня».
– Юрію Владиславовичу, які відділення працюють у Бессарабській лікарні?
– Це вісім відділень – поліклінічне, неврологічне, діагностичне невідкладної медичної допомоги, інфекційне, терапевтичне, паліативне, хірургічне та реанімаційне. В лікарні працюють 35 лікарів, 79 медсестер та 49 молодших медсестер-санітарок.
– За останні роки лікарня втратила пологовий будинок, гінекологічне і навіть педіатричне відділення. Чому так сталося і куди звертатися тепер, адже є випадки, коли пологи проходять дорогою до Арцизького пологового.
– Далеко не все залежить від нас. Є вимоги НСЗУ, Міністерства охорони здоров’я, які ми «не витягуємо». Наприклад, щодо пологового будинку: на дві громади зараз маємо не більше двох пологів на місяць. Чи є сенс державі утримувати ціле відділення для двох породіль? Адже для роботи потрібен повний штат, а це три лікарі, дев’ять медсестер та дев’ять санітарок. Скажу, що вже навіть Арцизький пологовий немає необхідної норми народжених малят за рік.
Що стосується пологів у дорозі, таке трапляється, але нечасто. До того ж у діагностичному відділенні в палаті невідкладної допомоги наші лікарі можуть прийняти пологи. Ми вже це робили.
– А щодо закриття дитячого відділення?
– Стосовно дитячого є дві проблеми – мала кількість дітей і відсутність педіатрів. Багато років відділення очолював досвідчений лікар Григорій Мітков. Після його виходу на пенсію на заміну йому ніхто не прийшов. Звичайно, ми не залишили малечу без медичних послуг – відокремили крило в інфекційному відділені, адже діти здебільшого хворіють саме на інфекційні захворювання. Щодо педіатра, наразі молода лікарка-педіатр проходить інтернатуру, отже з першого вересня в нас буде лікар.
– Чи є у лікарні спеціалісти усіх профілів?
– Це хронічна проблема. Зараз нам не вистачає педіатра, анестезіолога, ерготерапевта (спеціаліста з реабілітації), фізіотерапевта, травматолога, оториноларинголога. Ми постійно їздимо в Одеський медуніверситет на ярмарки вакансій, але молодь до нас не їде.
– Чим заохочуєте спеціалістів?
– Громада надає двісті тисяч гривень підйомних, сплачує оренду житла, комунальні. У Соборному – це в шести кілометрах від Бессарабського – завершується реконструкція багатоквартирного будинку для переселенців, де п’ять квартир, обладнаних меблями, сантехнікою, передбачені для лікарів. Крім того, якщо лікар хоче придбати житло, громада надає на це гроші, еквівалентні десяти тисячам доларів.
Чесно кажучи, не розумію молодих лікарів. Саме у сільській місцевості можна отримати колосальний досвід, стати професіоналом, а не лікарем «одного мізинця». Адже умови для роботи тут не гірші, ніж у місті. Ми з дружиною приїхали в Тарутине після Запорізького медінституту 33 роки тому. Нам надали маленьку кімнату в гуртожитку і ми були щасливі, а зараз такі можливості – і ніхто не їде.
– Лікарня добре обладнана як для невеликого селища. Хто посприяв?
– Обладнання, ремонти в інфекційному, хірургічному, неврологічному відділеннях, кабінетах – все завдяки допомозі з боку громади. Перед війною ми відкрили діагностичне відділення невідкладної медичної допомоги. Працює рентгенкабінет, УЗД, кабінет телемедицини, лабораторія, де робимо понад п’ятдесят видів досліджень.
Також завдяки громаді придбали томограф, мамограф, центрифугу для банку крові тощо, встановили автоматичну пожежну сигналізацію. Плануємо відкрити на базі лікарні реабілітаційне відділення.
– Як лікарня пережила блекаути?
– У нас є потужний генератор, що забезпечує світлом усі корпуси. Ми зробили запас дизельного палива – сім тонн, але за зиму повністю його вичерпали. Коли блекаут був три дні поспіль, витрачали пів тонни солярки за добу. І тут підтримала громада. Ця зима нас дечому навчила – ми вирішили встановити і газовий генератор, майданчик для цього вже готовий. Щодо тепла – лікарня газифікована, отже було тепло. Попри це будуємо ще одну котельню, яка працюватиме на пелетах. Війна показала, що треба бути готовим до будь-яких несподіванок.
– Одужання хворих залежить не тільки від професіоналізму лікаря, а й від якості харчування. Як годують у лікарні?
– Харчування якісне та смачне. Завжди є свіжі овочі, м’ясо, риба, соки для дітей. Дуже вдячні з цього приводу нашим фермерам, які завжди допомагають продуктами. Саме завдяки їхній допомозі харчування в нас таке різноманітне. І, звичайно, все безкоштовно.
Харчоблок обладнано усім необхідним. І працює тут чудовий колектив – це Наталя Джигова, Юлія Ткаченко і Євдокія Чапир.
«У нас добра лікарня, але я зіткнулася з проблемою. Моя старенька мама зламала шийку стегна, хірург наклав фіксуючий ортез, рухатися їй не можна і потрібен постійний догляд. Але у паліативному відділенні місць немає. Що мені робити?» – цією проблемою поділилася мешканка села Красне Людмила.
Звернулися за роз’ясненням до Сергія Білоіваненка, завідувача паліативного відділення Бессарабської лікарні.
– Це доволі поширена ситуація, особливо зараз, коли багато молоді виїхало з країни, залишивши стареньких на призволяще. Одразу зауважу – не треба плутати паліативне відділення із соцдопомогою. Ми надаємо спеціалізовану паліативну допомогу – це комплексна медична підтримка людей з невиліковними, важкими захворюваннями, що обмежують тривалість життя, спрямована на полегшення болю. Вона надається на останніх стадіях перебігу захворювань. Відділення переповнене – у палаті на двох зараз лежать четверо. Наше завдання – забезпечити гідне життя до його завершення. А якщо людина зламала шийку стегна, це не означає, що вона вмирає. Для цього існують соцслужби, будинки для літніх людей, в містах є геронтологічні лікарні.
– Тобто це не ваш пацієнт?
– До нас потрапляють пацієнти, які за шкалою Бартел мають від 0 до 20 балів, а це повна залежність від сторонньої допомоги. А якщо людина сама їсть, одягається, контролює туалет, це не наш пацієнт. Звичайно, коли є місця, ми беремо напівлежачих пацієнтів, щоб медично підтримати їх, але не на довгий час. Це велика проблема на сьогодні. Потрібна державна програма підтримки таких людей, потрібні хоспіси, геронтологічні клініки, а також гідна пенсія, щоб люди могли собі це дозволити.
Шкала, або індекс Бартел – це інструмент для оцінки ступеня незалежності пацієнта у повсякденному житті, що базується на 10 критеріях самообслуговування та мобільності. Вона вимірює реальні дії (годівля, гігієна, одягання, пересування, туалет) за останні 24-48 годин, де 100 балів означає повну незалежність, а 0 – повну залежність.
Лідія Узун, с. Петрівськ:
– Усе влаштовує, крім одного – немає всіх потрібних лікарів. Ось мені потрібен лор, а його немає. Була чудова лікарка, але вона виїхала. Тож доведеться їхати за сорок кілометрів в Арциз, а зараз такі ціни на автобуси, що багато не наїздишся.
Сергій Павлюк, с. Соборне:
– У хірургічному відділенні лежить моя мама, її прооперували. Щойно був у неї, то вона дуже вдячна бригаді хірургів. Каже, усе зробили добре, працювали злагоджено. А ще їй дуже подобається, як в лікарні годують – хоч і дієтично, але дуже смачно.
Марина Муржи, м. Одеса:
– Я родом із села Красне, але давно мешкаю в Одесі. Завжди, коли буваю у батьків у Красному, їду в Бессарабське, щоб зуби полікувати у стоматолога В’ячеслава Тихонова. В Одесі пломби коштують вдвічі дорожче, а тут і дешевше, і якісніше.
Раніше ми розповідали про черги на ліжка та як відновлюють закриту лікарню у Буджаку.
Читайте також:
У Болградській громаді відбулася церемонія прощання із мужнім захисником України, лейтенантом Олександром Виноградовим. Сотні людей… Read More
Правильний набір інструментів — основа успішних експериментів і ремонту різноманітних електронних пристроїв. Від вибору обладнання… Read More
У квітні 2026 року Кабмін України виплатить 1500 грн пенсіонерам та отримувачам соцдопомоги. Гроші прийдуть… Read More
Трагічна звістка надійшла до Курисівської громади Одеської області: під час виконання бойового завдання загинула відважна… Read More
Депутат Одеської міськради Ольга Квасніцька подала офіційну скаргу на главу Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Олександра Клименка,… Read More
Одеса продовжує оговтуватися після важкої ночі. Ранок оголив справжні масштаби руйнувань, які приховували темрява та… Read More
