«Одеське життя» відвідало село Лісне Буджацької громади Болградського району, що знаходиться на самому кордоні з Молдовою. Тут збереглися графський гостинний двір, садиба графині Стурдзе, Староманзирський заказник, ландшафтний заказник «Думбрава Манзирська». Історію села нам розказав Костянтин Кравченко, місцевий краєзнавець, який написав путівник історичними місцями Лісного й історичну монографію «Манзир».
Ключові моменти:
Село Лісне ховається на самому півдні Одещини, біля кордону з Молдовою. Кореспондентка «Одеського життя» побувала там, щоб на власні очі побачити місце, засноване у XIX столітті донькою першого губернатора Бессарабії графинею Роксаною Стурдзе, і зрозуміти, чим воно живе сьогодні.
Під час поїздки вдалося поспілкуватися з місцевими мешканцями, працівниками школи та Будинку культури, старостою села, а також із краєзнавцем Костянтином Кравченком — автором історичної монографії «Манзир». Саме його дослідження, музейні матеріали й архівні документи допомогли відновити деталі заснування села, розвитку маєтку Стурдзе та появи унікального природного заказника.
Разом із розповідями людей і документами минулого складається цілісна картина Лісного — не лише як історичного місця, а як живої громади з власними традиціями, пам’яттю про війну, культурними ініціативами та планами на майбутнє. Тут поруч існують графський маєток і школа, старовинний парк і сучасні проєкти, а історія не зберігається за склом, а продовжує бути частиною щоденного життя.
Екскурсію розпочинаємо з краєзнавчого музею – його, до речі, визнано одним із найкращих серед сільських музеїв Одещини.
– Ми живемо в унікальному місці. Лісне було засноване у 1824 році. Роксаною Стурдзе – дочкою першого губернатора Бессарабії Скарлата Стурдзе. Це була дуже розумна і красива жінка. Існує легенда, що в неї був роман із першим президентом Греції. Графиня вийшла заміж за графа Альберта Едлінга і як подарунок отримала три великі ділянки землі, на яких і була заснована садиба Манзир, – розповідає екскурсовод. – Графиня завзято взялася за благоустрій земель і вже у 1828-му тут були графська садиба, церква, приходська школа, будівлі для переселенців, закладена лісопаркова зона і зроблене штучне озеро.
У музеї зібрано близько 600 історичних експонатів. До речі, дружина Костянтина Олексійовича, з якою вони разом вже 52 роки, пані Надія – поетеса. Вона випустила три збірки поезій.
Манзир – з татарської «ман зир» означає «Богом захищене». Саме так село називалося до 1945 року.
На подвір’ї школи стоїть оригінальний літак часів Другої світової війни на честь героя-льотчика Павла Зубка, який під час бою був збитий над селом.
У школі нас зустріла її керівниця Світлана Мотиль.
– Чимало лісненців загинуло під час Другої світової війни, про кожного з них ми роками збирали відомості. І зараз багато наших хлопців боронять державу. У холі є стенд, присвячений нашим захисникам, над яким державний герб із тризубом, викладений гільзами від патронів. Його зробив на фронті наш випускник Павло Мілошев. Є у нас і захисниці – Марина Федорова зараз воює на Херсонському напрямку, її двоє діточок вчаться в наший школі. Вона завжди просить, щоб ми надсилали малюнки дітей – на фронті вони надзвичайно надихають, – розповіла пані Світлана.
У школі є гурток «Юний екскурсовод», його члени неодноразово ставали переможцями краєзнавчих Всеукраїнських конкурсів. Люблять діти і прогулянки по природничому заказнику – до війни вчителі проводили відкриті уроки на природі. Зараз це прикордонна зона, і вхід до заказника обмежено.
– У школі навчаються 135 дітей і 25 відвідують садочок. До речі, у Лісному більше, ніж в інших селах Буджацької громади, багатодітних родин. Керівництво сільгосппідприємства «Правда» завжди охоче допомагає – нещодавно дрова завезли в дитсадок, також і виноробне підприємство «Карпати». Часті гості в нас прикордонники, адже чимало випускників служать на нашій прикордонній заставі.
Після школи ми завітали до Будинку культури. Тут нас зустрічає Ольга Морозова, художній керівник:
– Фішка нашого села – бардовий фестиваль «Манзирська майовка», на який приїздять виконавці з усієї околиці. У ландшафтному парку ми організовуємо шашлики, юшку, глінтвейн.
За словами Ольги Морозової, Лісне село багатонаціональне, більшість – молдавани. А ця нація відома своїми талантами. Тож клуб має гітари, синтезатор, ударні, інші інструменти. Цим завідує керівник Будинку культури Юрій Глигало. Саме він свого часу створив рок-групу, студію брейк-дансу.
– А мріємо ми, коли закінчиться війна, влаштувати дводенний фестиваль у нашому прекрасному лісі, із наметами, піснями біля вогнища, частуваннями, на який запросимо багато гостей. Головне, щоб настав мир, – поділилася з нами планами художній керівник.
Крокуємо далі, до заказника. І опиняємось біля озера, яке колись зробила графиня. З одного боку стоїть церква, яка весною відбивається на дзеркальному полотні озера. Поруч – гостинний двір графині Стурдзе. Саме тут знаходиться виноробний завод і адміністрація підприємства «Правда» (дочірнє ТОВ «Карпати»). Завдяки старанням керівництва тут збереглися будівля колишнього аграрного училища і сам маєток.
Нас зустрічає керівник «Правди» Олександр Граматик.
– Гостинний двір ми постаралися зберегти в первісному вигляді, зробили, правда, новий дах. Тут залишилися старі коридори, кімнати й навіть бальна зала. Проте усе це потребує вкладення великих коштів, – розповідає керівник.
Олександр Граматик каже, що винзаводу стільки ж років, скільки й селу. Сьогодні підприємство виробляє виноматеріал з традиційних бессарабських сортів винограду. У колишньому маєтку графині розташована лабораторія.
– В нас чудові підвали, нам є що показати. Гадаю, коли закінчиться війна, ми зуміємо долучити інвесторів. Минулого року у нас відбувся Міжнародний економічний форум, на якому були присутні посли, консули європейських країн, науковці. Я провів для них екскурсію і вони виявили неабияку зацікавленість нашими ідеями, – запевнив керівник заводу.
Познайомилися ми і з Іларіоном Мустяца, старостою Лісненського старостинського округу. Він розповів, що Лісне – одне із самих облаштованих сіл у громаді. Має дитячі та спортивні майданчики, ліцей, дитсадок, бібліотека, крамниці, кафетерії, є навіть супермаркет, який був добудований вже під час війни.
– Між іншим, це єдиний супермаркет у Буджацький громаді, – зауважує староста.
І перераховує інші його переваги.
Село з багатою історією, ботанічним заказником, яке має чудові історичні об’єкти, музей, пам’ятники. Тут добре працює комунальне господарство, яким керує Павло Якимов. Школа і місцеве підприємство вже другий рік впроваджують проект «Дорога до дому», в рамках якого школярі вже висадили майже п’ятсот дерев вздовж дороги до села.
Нещодавно у селі з’явилася альтанка з водою зі свердловини для перепочинку. Це подарунок селу від підприємства «Правда». В планах – відновити дитячий наметовий табір у лісі, який колись там працював.
А ще, за словами старости, Лісне – перші по народжуваності малят у громаді – торік народилося 11 діточок.
– Чого нам дійсно не вистачає, – каже Іларіон Мустяца, – це нормального автошляху: три кілометри на під’їзді він добрий, а далі бездоріжжя.
За словами старости, цьогоріч шлях до села знов внесли в обласний план на будівництво, хоча в торішньому Лісне теж було, але досі нічого не зроблено.
– Але головне, щоб закінчилася війна, – завершує розмови староста.
Отже, сподіваємось, що війна нарешті закінчиться і багатонаціональне Лісне, в якому мешкають молдавани, українці, росіяни, роми, дружно зустрічатиме гостей.
У 1841 році граф Едлінг отримав катаракту обох очей, згодом захворів на лихоманку. Після смерті графа графиня побудувала клініку для лікування очних захворювань.
Графиня разом із братом Олександром Стурдза займалися благодійною діяльністю – заснували в Одесі Архангело-Михайлівський жіночий монастир, жіноче благодійне товариство, Благовіщенський притулок, Богадільню сердобольних сестер, яка пізніше була перейменована в «Одеську Стурдзовську богадільню».
У 1844 році ліс і сад у Лісному за царським указом отримали статус Природного заповідника, де вирощувалося багато лікувальних трав і рідкісних рослин.
У 1896 році за кошти князя Гагаріна, який був родичем графині, у Манзирі була створена Очна лікарня, куди приїздили лікуватися з усієї губернії. Пізніше садиба отримала назву Гагаріна-Стурдзе.
В унікальному ботанічному лісі росте велика кількість лікувальних трав. Серед дерев тут ростуть дуби, є три бузкові гаї, ялівець. До речі, є серед них і дуб-Дідусь, якому понад 200 років. Також рідкісне дерево унабі, яке місцеві називають Божий мед. Ростуть тут ясень, акація, хвойні дерева. А лісненські первоцвіти відомі через свій аромат на весь край – це і пролісок дволистий, крокус сітчастий, фіалки лісові, леонтиця одеська.
Читайте також:
Для ілюстрації матеріалу використані світлини Костянтина Кравченка та авторки
Одеська область посіла четверте місце в Україні за кількістю кримінальних проваджень щодо шахрайства, відкритих у… Read More
Голова Одеської обласної військової адміністрації Олег Кіпер вручив державні та відомчі нагороди співробітникам ДСНС Одеської… Read More
Сьогодні, в неділю, 1 лютого 2026 року – 1439-й день повномасштабної збройної агресії РФ проти… Read More
Енергетики Одеської області продовжують ліквідовувати наслідки масштабної негоди. За останню добу вдалося виконати колосальний обсяг… Read More
Ритм сучасного життя все частіше залишає мінімум часу на готування, особливо у будні. Саме в… Read More
Одеські хірурги з міської клінічної лікарні №10 провели унікальну операцію, яка буквально повернула жінку з… Read More
