Куди звернутися по допомогу дітям у Рені: історія місцевого центру «Райдуга»

З Африки – до Рені, щоб допомогти

Ідея створення благодійного центру належала місіонерові з Південно-Африканської Республіки Окерту Потхітеру, який приїхав до міста Рені з дружиною Мішель ще у дев’яності і залишився жити в невеликому містечку на Дунаї. Тут почала діяти християнська церква «Свет миру».

Місіонер був стурбований долями дітей із неблагополучних сімей – у ті роки їх було чимало.

Він викупив двоповерхову будівлю – офіс молокозаводу, що збанкрутував. Члени церкви самотужки зробили ремонт, провели опалення, можна сказати, дали будівлі нове життя. Тут було відкрито чотири групи, які відвідували понад сімдесят малюків. Це, по суті, був дитячий садок, який міг працювати і цілодобово – якщо дітей не забирали батьки.

Відвідування «Райдуги» завжди було і залишається безкоштовним, цій установі допомагали та допомагають меценати з ПАР, Англії, Румунії та інших країн. Донорам завжди надають звіт, щоб показати: їхні гроші йдуть за призначенням.

Чотири роки тому Окерт Потхітер пішов у засвіт. Але його справу продовжує дружина Мішель та велика команда послідовників, які ведуть роботу по кількох напрямках. Центр «Райдуга» – один із них, його очолює Ольга Сальнікова.

Доглядала за дітьми, які жили у лікарні

У молодості Ольга Сальнікова тринадцять років за контрактом служила у прикордонних військах. Вона рано втратила чоловіка, який загинув, сама виховувала трьох дочок.

Звільнившись зі служби, почала займатись підприємницькою діяльністю, торгувала на ринку. Проте конкуренція зросла, і торгівлю довелося згорнути. Але багатодітна мама молилася і вірила у те, що її доля у руках Всевишнього.

Якось Ольгу попросили взяти до себе на деякий час двох хлопчиків шести та восьми років, які тимчасово жили в палаті лікарні. Їхня мама пиячила, за дітьми не доглядала і взагалі кудись поїхала з міста.

Поки соціальні служби вирішували долю дітей, їм був потрібний догляд, хлопчикам треба було ходити до школи. Ольга погодилась допомогти.

Спочатку було дуже важко, бо діти не звикли до контролю, вимог. Але в неї був досвід виховання своїх дітей, відповідальність та велике серце.

Ця історія закінчилася добре – хлопчиків забрав до себе їх рідний батько. Але саме з цієї історії і розпочався новий етап у житті Ольги Сальнікової – їй запропонували очолити благодійний центр «Райдуга». З того часу минуло п’ять років.

«Наша мама дуже гарна!»

– А з моїми хлопчиками ми досі на зв’язку, – розповідає Ольга. – Якось один із них попросив мене сфотографувати його маму – дуже сумував за нею. Мені, зізнаюсь, не хотілося цього робити, адже довгі роки алкогольної залежності позначилися на зовнішності жінки. І все ж таки ми зробили це, я скинула фото. На що надійшла відповідь: «Дякую. А все-таки наша мама дуже гарна!». Ми всі були вражені. Розумієте, яка б не була мама, який би не був її зовнішній вигляд та спосіб життя, а діти її люблять і вважають найкрасивішою. На жаль, нещодавно життя цієї жінки трагічно обірвалося.

Однією рукою вузол не розв’язати

Робота в центрі соціальної допомоги непроста, тут треба мати велике серце, щоб оточити турботою та любов’ю тих дітей, яким цього у житті не вистачає.

– Буває, що дитину довго не приводять до центру, і ми починаємо турбуватися – що трапилося? – розповідає Ольга. – Дзвонимо до служби у справах дітей Ренійської міськради, з якою завжди на зв’язку. Дівчата йдуть у сім’ю з перевіркою, проводять бесіди з батьками. Ми не маємо таких повноважень, але у співпраці з командою Юлії Мантуліної, яка керує службою у справах дітей, отримуємо результат.

Співпрацює колектив «Райдуги» і з інклюзивно-ресурсним центром.

– У деяких діток є певні проблеми зі здоров’ям, розвитком, тож фахівці центру обстежують їх, розробляють індивідуальні програми, за якими працюють наші педагоги та їхні помічники, – розповідає Ольга. – Були випадки, коли батьки продовжували приводити до нас дітей і після семи років, доки вони не будуть готові відвідувати школу.

Безкоштовні дрова з вулиць

Ренійська міськрада надає допомогу цій установі. Коли для всіх міських дитсадків були куплені нові матраци та нові комплекти постільної білизни, не забули і про «Райдугу» – сюди теж завезли обновки.

– Кілька років тому, коли почав дорожчати газ, було ухвалено рішення перевести будівлю на інше опалення, ми придбали та встановили твердопаливний котел, – розповідає директорка. – Окерт звернувся до міськради з проханням допомогти дровами. І з того часу міська рада щозими забезпечує нас паливом. Провели комунальні служби санітарне обрізання дерев – везуть дрова нам, і це велика підмога. У нас взимку дуже тепло.

Смак домівки у чужому місті

У перший період широкомасштабної війни до відносно тихого Рені приїхали тисячі жителів з інших регіонів України. Лише офіційно зареєстрованих ВПО було чотири тисячі осіб, фактично – більше.

Незважаючи на те, що міська рада ухвалила рішення повністю звільнити сім’ї переселенців від плати за відвідування комунальних дитячих садків, деякі родини привели своїх малюків саме до «Райдуги».

– Наш садок невеликий, я б сказала, сімейного типу, і це привабило багатьох батьків, – розповідає Ольга Федорівна. – Думаю, не останню роль відіграли добрі відгуки мешканців Рені. Зараз у нас переселенців поменшало, але все одно центр відвідують кілька дітей із сімей ВПО. Ми раді, що можемо допомогти. До речі, багатьом батькам подобається, що ми зберегли традиційну кухню. Страви за рецептами Клопотенка незвичні для більшості дітей. Вони охочіше з’їдять салат із капусти з морквою, ніж питимуть смузі з овочів. Ми не можемо собі дозволити викидати продукти, тому готуємо те, що дітям подобається, – супчики та борщики, котлетки з гарніром, салати та молочні страви. У нас дуже досвідчений кухар, який готує з великою любов’ю. Меню, зрозуміло, ми погоджуємо зі спеціалістами «Держпродспоживслужби».

Велике прання

У благодійному центрі не лише безкоштовне харчування – колектив готовий надати й іншу допомогу. Є сім’ї, які не мають можливості елементарно випрати одяг, дітей приводять у неохайних речах. У таких випадках колектив «Райдуги» пропонує батькам принести всі дитячі речі, постільну білизну для прання.

– Звичайно, якщо у батьків є можливість чимось допомогти, то ми з вдячністю цю допомогу приймаємо, – каже директорка. – Це може бути, наприклад, допомога у поточному ремонті, іграшками тощо. А ось канцтовари для занять купуємо самі – діти люблять малювати, робити аплікації та вироби.

Кожен співробітник дитячого садка має свою дорогу, яка привела до цієї установи. Багато вихователів раніше працювали в комунальних дитячих садках, у них великий досвід, вони проводять заняття та ігри, що розвивають, серйозно готують дітей до школи.

– Ми стежимо за справами наших вихованців у школах, і дуже раді, коли дітки успішно освоюють програму, отримують високі оцінки, – каже керівниця благодійного закладу.

Зміни під час війни

Велика війна позначилася на житті благодійної установи для дітей. У зв’язку з тим, що в будівлі немає підвалу для укриття, обладнали приміщення за принципом двох стін. Довелося зменшити кількість груп: їх було три, сформували дві. 

Оскільки обстріли міста Рені країною-агресором зазвичай починаються вночі, дитячий заклад змушений відмовитись від цілодобової роботи – ця установа наразі працює лише вдень. 

Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.

 Читайте також:

• Дім під номером один: Як жителі багатоквартирного будинку в Кодимі дбають про свою оселю
• 500 гостей і одна кухарка: як на Одещині створюють кулінарні дива
• Кирган – забутий хутір Одещини: чому його мешканці живуть як на пороховій бочці